LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ого людського обов’язку – права вибору.

      Особливо вражаючим виявом людяності, людськості є ті моменти вибору добра, коли всі обставини світу та часу сприяють тому, щоби не бути добрим.

      Зрештою, у житті кожної людини, де б вона колись не була, є чи буде, базових життєвих подій, дій і переживань не так багато: радість, страх, любов, біль, відчай, віра. Поступ історії, зміна часів тільки додають колориту, надають можливості проявлятися цим базовим речам у спосіб, який здається неповторним.

      Але саме так – із сплетення історії життя окремої людини й історії великої, історії світу – народжується література, яка викликає зворушення й захоплення.

      Саме такою літературною історією є роман «Соло для Соломії». Історія цілого життя однієї неповторної жінки, якій було дано жити в неповторний час у неповторному місці. Майже ціле двадцяте століття, прожите на Волині, давало добру нагоду для того, щоби існування не здавалося простим і нецікавим. Історичних перипетій було досить, щоби моменти вибору йшли один за одним з надзвичайною інтенсивністю. Навіть тоді, тобто особливо тоді, коли здавалося, що вибору нема, що від власної волі взагалі нічого не залежить.

      Величезна цінність роману «Соло для Соломії» полягає в тому, що він є історією цілого людського життя – від початку і до кінця. Нам дуже часто бракує саме такої картини світу. Адже тільки знаючи всю історію людини, можна зрозуміти, чому і як вона чинить у кожному окремому епізоді свого тривання. До того ж історія Соломії тільки називається солом. Насправді в романі все так, як у найсправжнішому житті, коли біографія одного невіддільна від біографій тих, хто поруч. І поруч не фрагментарно, а глибоко, неперервно і довго. Історія тривалої близькості, тривалих близькостей – це той мотив роману, який видається особливо зворушливим.

      Якби ми більше знали про життя інших, то могли б краще розібратися із життям власним. Біографії найрізноманітніших людей – це основа будь-якої літератури. Зрештою, біографічною є головна книжка нашої цивілізації – Євангеліє.

      Брак життєписів – слабке місце літератури української. Цю прогалину талановито заповнює Володимир Лис. Ретельно виписану історію Соломії неможливо переповісти, неможливо запам’ятати так само ретельно. Але цього й не треба, бо романи слід читати і переживати. І знати, що таке буває – таке життя, така історія, така Соломія, така пам’ять, така згадка, така розповідь про таке життя. Залишається найголовніше – уважніше придивитися до життя власного, до власної історії і пам’яті.

      А ще є так, що згадуючи про когось – скажімо, про Соломію – називаючи ім’я того, кого вже нема, ми чинимо подобу молитви за ту безсмертну душу. Їй від того стає спокійніше. І нам також, бо ж молитва…

      Тарас Прохасько

      Я скинула із себе мою одежу:

      як мені її надягнути?

      Помила собі ноги:

      як мені їх бруднити?

Пісня пісень, 5–3

      Легко поламати соломину,

      Навіть легше, як суху билину.

      Соломинка легко поломилась,

      Дівчина ще легше залюбилась.

Народна пісня, почута на Поліссі

      Що ж можеш ти, надламана тростино?

Євген Маланюк

      Частина перша

      Заспів

      Розділ І

      Поява зірки

      1

      Щедрий вечір, котрий ставив віночок до свята Маланки, привів до хати Троцюків, по-вуличному Зозуликів, перебиранців.[1] А їхній невістці Соломії, яку всі звали Соломкою, а чоловік Антін Соломинкою, подарував ще й особливу звістку.

      Звістка була солодка, як мед, тривожна, як далекий пронизливий звук, що вражає насамперед серце.

      Звістку вигадала вона сама.

      А мо’, й не вигадала…

      Хтіла тої звістки, аж терпко і гаряче було воднораз, коли вперше про те подумала. А на Маланку вирішила для себе остаточно. Остаточно й трішечки бентежно – буде.

      То й нихай. І як підтвердження, як стукіт пташки у вікно, звук.

      Звуки.

      Пісня, гомін, коляда.

      Перебиранці!

      Бо ж Маланка, бо Щедрий вечір.

      Бо… звістка.

      – Пустимо? – Соломія до дітей.

      – Мамо, мамо, – обидва сини у два голоси. – Хай заходять.

      Як же не пустити, коли чотири ока-зіроньки так світяться!

      Ну, звісно, перебиранці як просилися до хати, то запевняли, що жодної шкоди не робитимуть, будуть чемні та лагідні, ото й тико, що пощедрують-заколядують, свята року Нового та Василя святого побажають добре стріти. Для дітей, Тарасика та Василька, – радість, бо ж козу й ведмедя уздріли, цигана й дідька рогатого, та жида пейсатого, і саму смішливу Маланку.

      – То завтра моє свєто, – Василько хвалиться.

      – А моє ж коли? – кліпає Тарасик оченятами, от-от заплаче.

      – Навесні

Скачать книгу