Чорне Сонце (збірник) - Василь Шкляр

Скачать книгу

Твоєї нації».

      – Маляре, – каже Гризло. – До тебе є серйозна справа.

      – Угу, – кажу я.

      – Дуже серйозна справа, – наголошує Гризло.

      – Намалювати Гітлера?

      – Ні. Цього разу пропозиція буде не малювати. Завтра вранці з тобою говоритиме Ідеолог.

      – Он як!

      Ідеолог – це заступник командира з питань ідеології. Серйозна фігура, тому я вірю, що й розмова буде серйозна.

      – Добре, – кажу. – А що за пропозиція, якщо не секрет?

      – Він тобі скаже.

      Гризло тримає інтригу. Щоб я менше розпитував, він на мілині пірнає під воду і, як індіанець, стрілою пливе до хлопців.

      Невдовзі ми виходимо на берег, і, поки обсихаємо, я маю нагоду ще раз помилуватися на шедеври, наколені на тілі Єгеря і Сіроманця. Ескізи до цих татуювань я сам-таки й малював на прохання моїх побратимів, а потім інші майстри вибивали їх на шкірі. У Єгеря на всю спину красується козарлюга з двома схрещеними шаблюками, а в Сіроманця на передпліччі – Святослав Хоробрий у кольчузі й шоломі. Багато наших бійців наколюють собі ще тризуби та знак Чорного Сонця, який можна побачити й на емблемі «Азову». Бувалі в бувальцях та ідейно підковані патріоти набивають собі на ліктях павутину, яка означає не лише їхню особливу небезпечність, але й фанатичну відданість своїм ідеалам та принципам. Це вже чисті арії, поруч із ними всілякі фашисти, нацисти, расисти та інші радикали-аматори відпочивають.

      Якщо я коли-небудь робитиму собі тату, то оберу Чорне Сонце. Воно теж нагадує павутину, але цей знак набагато глибший. З ним поспішати не можна. Поки що я не впевнений, чи наблизився до того духовного щабля, який дозволив би мені це зробити. Бо якщо ні, то краще не бавитися в такі ігри – Чорне Сонце не прощає легкодумства й нещирості.

      – Готуйся, Маляре! – сказав Гризло.

      – До чого?

      – Побачиш!

      Він, як хлопчисько, підстрибує на одній нозі, затуливши долонею вухо (вода потрапила), і літери на його торсі теж стрибають, але я легко прочитую:

«Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба».

      Я чую, що море витягло з мене втому й тривогу. Це зовсім не те, що було після Іловайська. Тоді волосся на тілі й на голові стояло дибки. На руках воно стирчало, як дріт. Коли приїхали на базу, я теж впав знеможений у воду і пролежав отак з годину, а коли вийшов на берег, відчув, що волосся на мені знов наїжачилося. Я навіть побачив, як воно настовбурчується на руках від зап’ястя до ліктя.

      А все починалося без напруги. Вранці наша колона зупинилася перед Іловайськом недалеко від села Грабське – оголосили перепочинок. Ми повискакували з КамАЗів, спершу переминалися з ноги на ногу, а потім зрозуміли, що це надовго, й пішли до лісосмуги на перекур. Посідали на траві, повлягалися хто де бачив і чекали команди. А її не було. Незважаючи на вранішню годину, сонце пекло по-серпневому.

      – Кого ждемо? Доки це буде? – нервували хлопці.

      Потім

Скачать книгу