LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Черкащини, недавно розповів, що він придбав собі лебедя Карлушу і тепер шукає йому пару, бо лебідь сам не живе. Це не обов’язково мусить бути лебедиха, – сказав Андрій, – її може замінити качка, гуска, індик, але я хотів би, щоб це теж була якась непроста птаха. Наприклад, фазан чи павич. Так пояснив той мужик, який продав Андрієві Карлушу за сто баксів. Він, виявляється, підібрав лебедя ще малим пташеням, яке відбилося від зграї, і воно виросло в отакенного лебедя серед качок і курей, навіть не знаючи, що вміє літати. Карлуша прожив у цього чолов’яги чотири роки, став зовсім ручним, а тепер лебедя купив Андрій і шукає йому підходящу пару.

      – Пожди, – не зрозумів Сіроманець, вислухавши цю історію. – Як купив?

      Ми пили пиво в просторій вітальні одного з апартаментів, у якому, цілком можливо, колись опочивав утеклий господар. Тут стояли пристойні меблі – широка вбудована шафа, диван, чималий стіл з віденськими стільцями, був телевізор «Самсунг», холодильник, а найбільше інтригувало велике плетене крісло-гойдалка, в якому, судячи з його габаритів, гойдався Сам. Інакше я уявити його не міг, тільки так: сидить, законтачений, і гойдається. Тому дехто з хлопців принципово не хотів сідати в це крісло, а ось Андрій Штепа, навпаки, завжди вмощувався у гойдалку, закурював «Парламент» і, потягуючи уманське пиво, починав якусь оповідку. Як ось тепер про Карлушу.

      Ми любили Штепу за веселу вдачу, щирість і щедрість. Він, маючи якийсь бізнес, віддавав на війну половину з прибутку. Штепа й сам би пішов воювати, але страждає на клаустрофобію. Він не може перебувати в бліндажі, в автомобілі, якщо не сам за кермом, і навіть у натовпі людей його переслідує ця біда. Почалася вона з того, що одного разу Андрій топився. Пірнув з аквалангом на Гнилому Тікичі біля скелі й незчувся, як у балоні закінчився кисень. У руках уже мав по «трактору» («тракторами» Андрій називає оброслих мохом раків-велетнів), а ось повітря зненацька забракло і защібку на аквалангу заїло. Була б йому жаба цицьки дала, та врятував Штепу його друг Микола Вечір, котрий теж печерував з ним раків. Витяг він Андрія на берег, зробив штучне дихання, відпоїв з ложечки оковитою, але відтоді Штепа не може бути в тісному закритому просторі. Він просився до нас в «Азов», казав, що піде на будь-яку допоміжну службу, готовий хоч і машини мити, однак ми переконали Андрія, що без такого благодійника, як він, ми пропадемо. «Волонтером ти нам допоможеш більше, ніж на передовій», – сказали ми.

      Крім того, Штепа ще володіє дивовижним даром провидця, і я підозрюю, що набув він цього надприродного хисту теж після того, як тимчасово розпрощався з життям під водою. Але про це пізніше, бо Сіроманець перепитав знову:

      – Як це купив? Виходить, той мужик виглядів лебедя з пташеняти, приручив, тримав біля себе чотири роки, а потім продав?

      – Ну, – кивнув Штепа.

      – І ти дав йому сто баксів?

      – Ну, – знов кивнув Штепа. – Я ж йому сам запропонував. Чого ти причепився з тими баксами?

      Сіроманець скреготнув зубами. Щось він не доганяв у цій історії.

      – Слухай далі, – сказав Андрій, пускаючи

Скачать книгу