ТОП просматриваемых книг сайта:
Вітри сподівань. Володимир Кільченський
Читать онлайн.Название Вітри сподівань
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9720-6, 978-966-14-9287-4, 978-966-14-9721-3, 978-966-14-9723-7, 978-966-14-9724-4, 978-966-14-9722-0
Автор произведения Володимир Кільченський
– Не кушпельте побіля молодої, гультяї!
Ярема відтісняв захмелілих гуляк, щоб тупцювалися подалі від Грицькового «скарбу».
Під’їхали до воріт двору Підлужних, і Грицько, віддавши повід Янгола Миколці, взяв з воза на руки кохану Євдокію і поніс її під схвальні вигуки бояр. Хтось кинув Грицькові під ноги куль із запаленою соломою, і він, переступивши оте диво, вніс молоду до дворища. Тут його з хлібиною чекала Тетяна Підлужна. Молоді вклонились їй, поцілували хліб і, відламавши по шматочку, пригостили одне одного. Захмелілі гості кинулися вітати Грицька та Євдокію. Весільні подарунки складали у короб, який заздалегідь приготував Андрій. Коваль Петро з Варварою пригощали оковитою гостей, що підходили з подарунками, наливаючи у чарки з чималої сулії.
Угомонившись, гості повсідалися до столу – частуватися, намовляючи при цьому слова про гарне подружнє життя в майбутньому. Молоді підіймалися, кланялись добродіям і припрошували частуватися далі. Весільний день закінчувався, і Даринка з матір’ю Тетяною готували ліжко для молодят у хатині, а всі Підлужні мають ночувати у дворищі. Цьому дуже раділа дітвора і допомагала Андрію з Яремою застилати – кому в клуні, а кому і під зорями на дашку над прив’язом коней. Гості з настанням сутінок виходили з двору. Тетяна провела молодих до їхнього ложа у світлиці, встеленого польовими травами та квітами. На стінах також висіли букетики з різнотрав’я, тож так звабливо пахло чебрецем, м’ятою та деревієм… Молоді повинні були спати головою до півночі, і коли Євдокія покрила ліжник квітчастим покривалом та дістала зі свого посагу подушки з вишивками на наволоках, Даринка обійняла її, і всі тихцем полишили молодих наодинці зі скороминущими чарами медової весільної ночі.
Наступного дня зранку у дворищі Підлужних не було чути вереску свиней, реву рогатої худоби та бекання овець. І не тому, що домашня живність була такою розумною чи не прагнула набити кормом свої утроби. Про тварин подбали ще вдосвіта мати Тетяна та її працьовитий син. Вірний побратим Ярема і той ще безтурботно спав, розвалившись на піддашші покриву для коней, а Андрій тим часом уже порався зі своїм господарством у догоду молодятам, аби худобина не потривожила їхнього солодкого сну.
Сонце вже добряче припікало, коли сімейка почала прокидатися та братися до справ. Андрій заходився верховодити у дворі, готуючись до скорої появи гостей, щоб почастувати їх сніданком, а молодих – медом.
– Ставте скоріше снідання… От-от заявиться рідня Євдокії з перезвою[4], а в нас на столах мухи сидітимуть! – нервував Андрій, підганяючи рідню.
На порозі з’явилися Грицько з Євдокією, і мати Тетяна, забравши молоду жону, повела її причепурювати, а Грицько щасливо посміхався та сновигав по двору.
– Ти, Грицю, не никай туди-сюди, а кажи: чи будемо вивішувати вашого сімейного прапора! – спробував приземлити його Ярема.
На те
Перезва – весільний обряд у перший день після весільної ночі, коли родичі нареченої йдуть пригощатися в хату жениха.