LITMIR.BIZ

Скачать книгу

шматок мого життя. Остаточне розуміння всього, що зі мною насправді відбувалося в усі ті роки, далекі і ближчі, приходило, як і сп’яніння, щойно наприкінці дня, увечері. А назавтра ми, просвітлені й очищені, бралися за наступний шматок. І так було протягом усіх днів за винятком сьомого. На сьомий день ми домовилися поїздити Берліном. Ми різко змінювали ландшафти, соціальні уклади, напрямки руху і засоби пересування, ми говорили про все на світі, а його диктофон – попри офіційно проголошений нами день заслуженого спочинку – завжди лишався увімкнутим.

      Ще того ж дня, останнього, я, цілком між іншим, поцікавився в нього, коли він збирається опублікувати всю цю книжку. Моїм другим запитанням повинно було стати, в якому видавництві. Але відповідь на перше виявилася такою, що ставити друге вже не було сенсу. «Коли? – перепитав він. – Знаєш, це поки що невідомо. Я, здається, забув попередити тебе з самого початку про одну таку штуку – я вирішив опублікувати це лише після твоєї смерті. Так воно буде вагоміше». Ми весело посміялися над таким поворотом ситуації і змінили тему. Хоч мушу визнати – мені зробилося дещо прикро, передусім з приводу моєї подальшої неучасті у проекті.

      Тому я так сильно здивувався через декілька тижнів, отримавши від нього поштою всі ті сім наговорених днів, усю їхню гречану вовну, всі бочки з арештантами, все, що тоді прозвучало, від першої фрази й до останньої, з усіма паузами, затягнутостями, еканнями та иканнями, тобто в абсолютно первинному вигляді, збереженому у форматі mp-3 і перегнаному на компакт-диски, кожен день на інший диск, тобто дисків виявилося також сім. Крім того, в пакунку знайшовся лист – уперше я дістав лист, написаний ним від руки. Відчуття було досить незвичайне. Тої хвилини мені вперше подумалося, що я його, Еґона Альта, зовсім не знаю. Він писав, зокрема, й таке: «Я майже впевнений, що тобі це може і повинно знадобитися. У будь-якому разі ти маєш повне право зберігати це при собі – ну хоч би як згадку. Або як згадку про згадки чи як спогад про спогади. Бо хіба не ти написав, що твоя пам’ять дозволяє тобі робити все, що ти забажаєш? Тож роби, що забажаєш, герою!»

      Остання фраза звучить як останнє напучування. Цей написаний від руки лист виявився прощальним. За кілька днів перед моїм остаточним виїздом з Берліна, себто на самому початку травня 2006 року, я випадково довідався про його загибель в автокатастрофі. Це трапилося вночі, коли не помиляюся, на 37-му кілометрі автобану А93 між Нюрнберґом та Швандорфом. Він сидів за кермом і, як це називається в новинах від дорожної поліції, не впорався з керуванням. Я знаю цю трасу – незадовго перед тим, а саме 26 квітня, я виступав у згаданому Швандорфі з фрагментами «Дванадцяти обручів», моє читання супроводжувалося грою на кількох саксофонах та безлічі інших, доволі смішних інструментів у виконанні Норберта Фоллата. Саме він, Норберт Фоллат, і віз мене тією дорогою вдень, зустрівши у Нюрнберзі на летовищі.

Скачать книгу