Шлях меча - Генри Лайон Олди Кабірський цикл

Скачать книгу

(вірніше, у ті острівці, що визирали з океану бороди). – Нагадаєш, я потім розпоряджуся, щоб тобі кілька бочок тахирського мускату доставили…

      Коваль глянув на мене зацікавленіше, а я гостріше відчув, у яку дурнувату ситуацію втрапляю.

      – Ось, – я засукав правий рукав і показав Кобланові обрубок. – Бачиш?

      – Бачу, – похмуро відповів коваль. – Не сліпий.

      – І я бачу, – жорстко сказав я. – Отож, я знову хочу тримати меч у цій руці.

      – Як ти це собі уявляєш? – запитав коваль, подумавши.

      – Погано уявляю, – чесно зізнався я. – Щось на кшталт залізної руки…

      І осікся.

      Коваль оглянув мене уважним поглядом з голови до ніг.

      – Ти дурень? – поцікавився він.

      – Так, – несподівано для себе самого підтвердив я.

      – Схоже, – погодився Коблан. – І хто тобі таке нарадив?

      – Та, – ухильно відповів я. – Ще один дурень…

      Коваль добряче ковтнув зі своєї піали, підвівся і пройшовся по кімнаті. Я відчув, що в горлі у мене пересихало, і теж поспішив піднести до губ піалу. За цей час Кобланове вино кращим не стало. Навіть навпаки.

      – Певно, Друдл? – раптом запитав Коблан, зупиняючись просто переді мною.

      – Він, – вичавив я, похлинувшись вином.

      Коваль задоволено хмикнув і знову заходився міряти кроками кімнату.

      – Друдл, Друдл, Друдл Муздрий, – буркотів він у такт ходьбі. – Друдл… Найлютіший язик Кабіра. І про мене, певно, казав, що я – дурень… Казав чи ні?

      Я зам’явся. Сказати правду – образиться коваль. Збрехати – однаково випливе, рано чи пізно. І взагалі, не люблю я брехати. Не люблю й не вмію.

      Я вже відкрив було рота, щоб сказати «так», але замість цього просто кивнув.

      Коваль зупинився посеред кімнати, трохи подумав про щось своє; потім, певно, дійшов якогось висновку й повернувся до стола.

      – Якби збрехав – вигнав би я тебе, – довірчо повідомив мені Залізнолапий. – Геть. А так – поговоримо…

      3

      …У кузні було дуже жарко. У кутку палав горн, бризкаючи довкруж гарячими червоними вилисками. Іншими джерелами світла були: невелике віконце під стелею й кілька запалених смолоскипів. Двоє підмайстрів ретельно лупили великим і малим молотами, надаючи хитромудрої форми розпеченій смузі металу – певно, ґарді майбутнього меча.

      Третій підмайстер орудував ковальським міхом, роздмухуючи горн – який і без того, на мій неосвічений погляд, горів доволі добре.

      По стінах на вбитих гаках були розвішано в зразковому порядку молоти, молотки, молоточки, зубила, кліщі, щипці й ще безліч інших інструментів, назви яких я не знав. Пахло вогнем (якщо вогонь має запах), розпеченим залізом і ще чимось незрозумілим, але приємно збудливим.

      Доки я з цікавістю оглядав кузню, Коблан нетерпляче махнув мені рукою, запрошуючи йти за собою.

      У протилежній від входу стіні кузні, за три кроки від горна, виявилася ще одні двері, яких я раніше не завважив. Коваль відчинив їх і, пригнувшись, щоб не знести головою одвірок, увійшов.

      Я протиснувся

Скачать книгу