LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – У нас наказ доставити тебе в Управління.

      На столі перед Холе з’явився новий кухоль пива.

      – Рахунок, Віро, – сказав він.

      – Двісті вісімдесят, – відповіла та, навіть не глянувши в блокнот.

      – Боже, – пробурмотів молодший із двох поліцейських.

      – Решту можеш залишити, Віро.

      – Дякую, – сказала вона й пішла геть.

      – Найкращий сервіс у місті, – пояснив Харрі. – Тебе помічають одразу, не треба вимахувати обома руками.

      Волер затиснув долонями вуха, так що на лобі натяглася шкіра й випнулася синя жила.

      – Ніколи сидіти тут і слухати п’яні побрехеньки, Холе. Лишай ці останні півлітра…

      Холе обережно підніс кухоль до губ і випив.

      Волер перехилився через стіл, намагаючись говорити тихіше:

      – Я знаю тебе, Холе. Я не люблю тебе, гадаю, давно слід було б вигнати тебе з поліції. Такі, як ти, лише псують довіру людей до поліцейських. Але ми прийшли не для цього. Нам наказано забрати тебе звідси. Шеф – людина добра, він хоче дати тобі шанс.

      Тут Холе відригнув, і Волер відхитнувся назад.

      – Який ще шанс?

      – Шанс показати себе, – вставив молодший поліцейський, і на його обличчі з’явилася хлопчача усмішка.

      – А я можу й тут показати, на що я здатний, – усміхнувся у відповідь Холе, знову підніс кухоль до губ і закинув голову.

      – Хай йому грець, Холе! – Волер почервонів, дивлячись, як у того ходить туди-сюди кадик, перекочуючись по неголеній шиї.

      – Що, задоволені? – І Холе грюкнув перед собою порожнім кухлем.

      – Наша робота…

      – …чхав я на неї. – Харрі застебнув пальто. – Якщо Мьоллеру щось треба, хай подзвонить мені або чекає, поки я прийду завтра на роботу. А зараз я пішов додому. Сподіваюся, що найближчі дванадцять годин не бачитиму ваші пики. Салют, панове!

      Харрі підвівся з-за столу, випроставшись на всі свої метр дев’яносто, і трохи хитнувся.

      – Ото ще клятий туз, – прошипів Волер. – Невдаха. Якби лише газетярі, які писали про тебе після Австралії, знали, як мало справ…

      – Яких справ, Волер? – Холе продовжував усміхатися. – Відгамселити підлітків напідпитку за панківський гребінь на голові?

      Молодший поліцейський крадькома глянув на Волера. Торік у Поліцейській академії пліткували про якихось молодих панків-анархістів, яких затримали за те, що пили пиво в громадських місцях, і відгамселили в камері апельсинами, зав’язаними в мокрий рушник.

      – Почуттям корпоративної солідарності ти ніколи не вирізнявся, Холе, – заявив Волер. – Ти думаєш лише про себе. Усім відомо, хто саме був за кермом тієї автівки в районі Віндерена. І чому доброму поліцейському розтрощило череп об придорожній стовп. Та тому, що ти пияк і сів за кермо під чаркою, Холе. Тобі пощастило, що в нашому Управлінні цю справу притримали, а шкода, варто було б згадати й про родину загиблого, і про думку колег…

      Молодший поліцейський був новеньким і старався

Скачать книгу