LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Це падіння загрожувало йому загибеллю. Біля самого «Оріона» стояв на якорі фрегат «Альжезірас», і нещасний упав якраз між двома кораблями. Його могло затягти течією під те або те судно. Четверо чоловіків стрибнули в шлюпку. Натовп їх підбадьорював, усіх знов охопила тривога.

      Каторжник так і не виплив на поверхню. Його шукали до самого вечора, навіть пірнали під воду. Та ані живого, ані мертвого його не знайшли.

      Наступного дня тулонська газета надрукувала такі рядки: «17 листопада 1823 року. Учора один каторжник із робочої бригади на борту «Оріона», рятуючи матроса, упав у море й утопився. Тіло знайти не пощастило. Припускають, що його затягло між палі під причал арсеналу. Той чоловік був занесений до каторжного списку під номером 9430, і звали його Жан Вальжан».

      Книга друга

      Поле битви під Ватерлоо вночі

      Зміст цієї книжки вимагає, щоб ми побували на полі битви під Ватерлоо вночі 18 червня 1815 року.

      Тієї ночі світив повний місяць. Розгромлене військо Наполеона втікало, переслідуване прусською кіннотою фельдмаршала Блюхера, і світла ніч допомагала переслідувачам, які влаштували криваву різанину.

      Коли прогримів останній гарматний постріл, рівнина Мон-Сен-Жан була вже безлюдна.

      Автор цієї книжки не належить до тих, хто захоплюється війною. Жахливо приваблива в одних своїх проявах, вона огидно потворна в інших. Чи не найбільший подив у цьому відношенні викликає те, як швидко грабують і роздягають убитих. Світанок після битви, що відбулася напередодні, завжди розгорається над голими трупами.

      Хто це робить? Хто паплюжить у такий спосіб торжество перемоги? Хто ці злодюги, що облагоджують свої брудні діла за спиною слави? Декотрі філософи, серед них і Вольтер, стверджують, ніби ними є самі-таки творці слави. Ті, хто вижив, грабують тих, хто поліг. Удень – герой, уночі – вампір. Мовляв, я маю право обібрати труп, який став трупом завдяки мені.

      Але ми дотримуємося іншої думки. Пожинати лаври і здирати черевики з мерців – на це не здатна одна й та сама рука.

      Очевидно тільки те, що за переможцями завжди скрадаються грабіжники. Але солдати в цьому не винні.

      За кожним військом тягнеться хвіст, і саме там слід шукати мародерів. Люди у військовій формі, які ніколи не воювали, вдавані хворі, страшні каліки, підозрілі маркітанти, котрі їдуть на візках часто з дружинами, і крадуть те, що самі продали, жебраки, які набиваються в провідники офіцерам, усякі волоцюги й злодії, – такий набрід сунув колись за кожним військом. Жодна армія, жодна нація не відповідали за цих тварюк. Вони розмовляли по-італійському – і йшли за німцями. Вони розмовляли по-французькому – і йшли за англійцями.

      Що суворіший і нещадніший до мародерів головнокомандувач, то менше їх присмоктується до армії. Треба віддати належне Веллінгтонові – за його армією їх ішло небагато.