LITMIR.BIZ

Скачать книгу

неділі вся Шанівка зібралася під постаментом.

      Командував Залусківський.

      – Тре’ корів подоїти, худобі дати… Чоловіки будуть далі шукати, а баби – по хатах. Швидко все зробіть і до чоловіків приєднуйтеся.

      Мамка ледь на ногах тримається, а протестує:

      – Ні, я шукатиму. В мене донька вдома все зробить. І ще комусь допоможе. Давайте вже далі шукати, бо серце розривається.

      – А де? – з такою гіркотою спитав татко, що мамка заплакала. А й справді? Усе навкруги оббігали. Наче крізь землю хлопці провалилися.

      – Мо’, вони поїхали із села геть, – сумно сказала Ничипориха. – Онде як люди… Пам’ятаєте? Жили собі, а ранком прокидаємося – ще одну хату покинуто. І все нишком. Жоден не казав: «Поїду із Шанівки!» Мо’, й вони?..

      – Не вірю! – закричала Тамарка, як навіжена. – Мій Сергій нікуди із села не збирався. Не збирався!

      – Не вірю… – прошепотіла безсила Раїса. Вона сиділа просто на землі і притискала до грудей закривавлене простирадло.

      – Устань уже, – Роман допоміг дружині підвестися. – Ще сама зляжеш, кому краще?

      – А може, тобі й краще, – із шаленим вогником ув очах раптом заговорила Раїса. – Ти ж розлучитися хотів… У покинуту хату перебратися… А синочок заважа-ав! Ой, і заважав тобі синочок єдиний, бо ж соромно тобі, паскуді, йому в очі дивитися. Та це ти його вбив! Ти, проклятий…

      – Що ти верзеш, дурна?! – Роман брови звів, руку в кишеню сунув, намацав пасмо волосся, стис його. – Я не те що інші… Вбивць не наймаю…

      Мамка – очі на лоба, за татка вхопилася. Шепоче:

      – Льончику… Як він узнав? Ти сказав?

      – Чи я здурів? – татко каже.

      А тут Ничипориха:

      – Ой, дивіться! Дивіться ж! Іще не було такого… Це ж світ перевернувся!

      Шанівці глянули туди, куди вказувала тремтячою рукою стара Ничипориха.

      І побачили те, чого в Шанівці, дійсно, ще ніколи не було. Вулицею Імені Леніна до них ішла баба Килина з Рудим і Чубчиком.

      – Матір Божа! – злякалася мамка. – Щоб Килина в Шанівку спустилася від своєї мазанки?! Це ж і справді світ перевернутися має.

      Юрба заніміла, наче хто рота всім позатикав. Стоять шанівці і трусяться, ніби баба Килина – то страшний суд.

      Дошкандибала баба до шанівців:

      – Хай Бог помагає…

      Поглядом Тамарку відшукала, підійшла до неї і протягує щось.

      Тамарка руку простягла – і в сльози.

      – Та це ж Серьоженьки хрестик!..

      І спитати боїться.

      Баба Килина на камінь біля постаменту сіла, пси поряд примостилися.

      – Учора надвечір… Знайшла хлопця в корівнику. Якби до вас ішла, час би згаяла. Не вижив би… Трави дала, аби не помер хоч добу, та потягла до килимівського ветеринара Петра.

      – Нащо? – прошепотіла Тамарка.

      – Я його од смерті врятувала колись. У нього «жигуль» є. І серце є. Притягла й наказала хлопця в місто везти. До лікарні… Операція йому потрібна. Термінова. І… молюся, щоб Петро встиг. Усе.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте

Скачать книгу