Скачать книгу

з’їхала.

      Раїса схлипнула раз, другий – і як заголосить:

      – Ой, людоньки… Що ж мені тепер робити… Зарізав, падлюка, без ножа! Вбив мене й пішов на свою копу… Ой, не можу…

      Мамка до неї:

      – Та годі вже. Годі. От побачиш, усе добре буде.

      Татко кашлянув, стілець відсунув, уздовж кухні крокує.

      – Так, баби! Слухайте, що я вам скажу. Ніякої коханки в Романа нема, бо якби… Я б знав. Он Залусківський до Тамарки бігає? Бігає, хоч і він, і Тамарка всім очі повидряпують, якщо їм указати, що Тамарчин молодший – точнісінька копія Залусківського. Так?

      – Так, – мамка з Раїсою в один голос.

      – Тепер далі. Роман як сказав? «Спочатку відсіємося». От і думай, дурна твоя голова. Поки він відсіється, йому всі кишки порве. Не те що про коханку – про маму рідну не згадає. Так?

      – Льоню, як добре, що я до вас зайшла. – Раїса сльози втерла, на мамку з татком – кліп-кліп. – Такий ти розумний чоловік. Усе чисто роз’яснив. Пробач, що я на твою жінку… наговорила. То з горя.

      – Та вже пробачимо, бо ж бачимо – зовсім ти не в собі, – мамка ще сердиться.

      Раїса боком до дверей і все сльози втирає. Татко знову кашлянув:

      – Ти теє… Про вбивцю забудь.

      – Забула, забула… То з відчаю. Та й де б я зайвих двадцять гривень узяла. Не кажіть Романові нічо’… – проситься Раїса.

      – Не скажемо, але ж… гляди мені! – татко суворо.

      Вийшла Раїса від сусідів, долоні до очей приклала.

      – Господи, що це я?! Наче сказ найшов…

      Головою тряхонула, озирнулася.

      – Катрусю? А чого це ти, дитино, під вікном сидиш? Змерзнеш навіки, а тобі ж колись діточок родити… Не можна. Піднімайся бігом.

      – Та я… того…

      Катерина ледь не розридалася. І така її лють охопила!.. Бісова Шанівка… Тітка Раїса вбивць найняти задумала… Сволота!

      – І що вам до мене?! Чо’ чіпляєтеся?! – вигукнула.

      І до хати. Дверима – грим!..

      – Оце ще Сашко мені таким виросте, зовсім красно буде, – гірко прошепотіла Раїса й попленталася додому.

      Ніч – як ворота в рай. Роман не спав. Ходив біля копи, тихо наспівував, чого за ним зроду не водилося.

      – Ой ти, дівчино… З горіха зерня…

      А вона все не йшла.

      Роман подерся на курган. Руку до очей приклав.

      – І де ти, Русалонько…

      Мамка з татком півночі в ліжку шепотілися.

      – Тре’ сказати… – мамка.

      – Здуріла?!.

      – А як уб’є?

      – Проспиться й схаменеться. Ти ж бачила… Як навіжена. Мабуть, забув Ромка свого списа в Райку встромляти, от вона й біситься.

      – Годі, Льончику. Давай спати. Завтра ж…

      – Е-е-е, люба, я ж не хочу, щоб моя жінка збісилася. Ходи до мене.

      – Льончику…

      – Ходи, сказав…

      Катерина ледве дочекалася, поки мамка з татком поснуть. А як усе стихло, з ліжка підхопилася, ліфчика швиденько на себе напхала і… завмерла.

      – Чи не йти?.. Он воно як…

      Очі сині Романові згадала. «Русалонько, Русалонько… Ніжки дорогоцінні… Люблю тебе… Люблю…» Аж затремтіла.

      – Та

Скачать книгу