Робінзон Крузо - Данієль Дефо Бібліотека пригод

Скачать книгу

жодної монети в спорядження корабля і придбання потрібного краму.

      Пропозиція мала вигляд дуже привабливий та водночас украй ризикований. Я навіть не кажу про работоргівлю, до якої завжди ставився з відразою. Мої ранкові гості, наскільки я знав, були плантаторами-початківцями, а сам я вже мав міцне становище, стабільний прибуток і статок у кілька тисяч фунтів стерлінгів. Тому участь у такій справі була б з мого боку цілковитою нерозсудливістю. Я міг утратити все і позбутися свого доброго імені.

      Проте, вочевидь, мені судилося спричинитися до власної загибелі. Я не знаходив у собі сил відмовитися від спокуси ще раз відчути смак волі.

      Розділ 8

      Катастрофа

      Отже, я погодився.

      Ми обговорили всі деталі експедиції. Головною моєю умовою було те, щоб надійна людина з їхнього кола, бажано адвокат, за моєї відсутності взявся наглядати за плантацією й будинком. Окрім того, я просив їх точно виконати деякі мої розпорядження в разі непередбачених обставин або моєї загибелі.

      Незабаром адвоката знайшли, і я підписав усі папери, у тому числі заповіт, згідно з яким розпорядником мого статку ставав капітан португальського корабля, який урятував мені життя. У разі моєї смерті до нього переходили все моє майно і земля, він же зобов’язувався виконати мою волю: половину грошей від продажу майна взяти собі, а другу доправити моїй родині в Англію.

      Усе було зроблено так швидко, що в мене не лишилося ні часу, ні можливості серйозно замислитися над правильністю мого рішення пуститися в цю небезпечну авантюру. Корабель було споряджено, навантажено необхідним крамом, команду дібрано, і все влаштовано за взаємною згодою учасників експедиції. Я нетерпляче чекав на відплиття і на все, що мене оточувало в Бразилії, дивився цілком байдуже. Це свідчило багато про що, і насамперед про те, наскільки я був легковажним.

      Першого вересня 1659 року, рівно через вісім років після першої морської подорожі, я знову піднявся на палубу корабля. Зі мною відпливали чотирнадцять членів екіпажу, не рахуючи капітана і юнги. Судно було новим і міцним, водотоннажністю близько ста двадцяти тонн; окрім краму, призначеного для торгівлі, у трюмах нічого не було – усе вільне місце призначалося для перевезення чорношкірих рабів.

      Знявшись із якоря, ми взяли курс на північ, уздовж узбережжя Бразилії, розраховуючи повернути до берегів Африки близько десятого-дванадцятого градуса північної широти, – саме таким був у ті часи звичайний маршрут усіх торговельних суден. До самого мису Святого Августина стояла тиха погода, яка трохи дошкуляла нам спекою та палючим сонцем; але невдовзі корабель повернув на північний схід, у відкритий океан, і ми вже не бачили землі.

      Наступним орієнтиром на шляху через Атлантику був невеликий острів вулканічного походження Фернандо ді Норонья. Але чи то капітан помилився в розрахунках, чи то втрутився вітер, який раптом налетів, одначе згодом з’ясувалося, що наш корабель увесь цей час ішов

Скачать книгу