Адвокат із Личаківської - Андрій Кокотюха Ретророман

Скачать книгу

Нижній Личаків.

      Потрібний будинок виявився триповерховим, з ошатним доглянутим фасадом. Трохи далі височів на стовпі ліхтар, уквітчаний легковажним зеленим віночком, що помітно розбавляло величну атмосферу. Вирішивши неодмінно прогулятися вулицею ще сьогодні, і особливо – під вечір, при ліхтарному світлі, яке напевне зробить усе довкола загадковішим, Кошовий ступив на хідник.

      – Скільки буде?

      Не дочекавшись відповіді, поліз по гаманця, знов ляснув по розчепіреній долоні, демонстративно поплював на пальці, відкрив.

      Грошей не було.

      Взагалі.

      Спершу Клим подумав – здалося, такого не має статися. Поклав не туди, куди завжди, й зараз купюри лежать собі в іншому відділенні, посміюючись. Сіпнув пальцями – порожньо. Хіба глибоко примостився папірчик, складений у кілька разів. Клим знав, що то, але все одно витягнув. Записана львівська адреса. Та сама, вивчена ним напам’ять.

      Розгублено підніс очі, наштовхнувся на погляд Захара Гнатишина.

      – Ти ж сам бачив… Я клав сюди…

      – Нема, – мовив візник. – Були, то правда. Зараз нема.

      – Куди… Мабуть, випали. Я роззява, поклав не туди, – Кошовий заметушився. – Поїхали, поїхали. Їх напевне хтось підібрав. Ти ж там знаєш декого. Хоча б того Юзя… пана Юзя…

      – Можна пана Юзефа, – нагадав Захар.

      – Та хай собі Юзеф – він же не забере собі! То ж знайомий твій!

      – А йому ваші гроші й не треба, – гмикнув візник. – То «чорна біржа», на Вексклярській. Але ж пан Юзьо – не чорна душа. Чесний ділок. Повз його очі нічого там не падає. Вгледів би – тут же підібрав та віддав.

      – А де ж…

      – Забудьте.

      – Тобто?

      – Отак. Зовсім забудьте. Виглядає, то такі були злодії. Серед батярів різні трапляються.

      Климові вже не треба було нічого пояснювати. Чітко відтворив у пам’яті недавню халепу. Ось він бере гроші в міняйла, кладе у гаманець. Сховати не встигає – за ним точно вже стежать. Гайнули ззаду, навмисне пробіг верткий крадій між ним та Юзьом, хоч міг оминути. Поштовх, дії відпрацьовані давно. Гаманець випадає, точніше – його вибивають. Тут же на коротку мить заступають. Щойно роззява оговтується, повертають назад. Декорація така, ніби його просто дбайливо підняли, аби справді ніхто не спокусився.

      Мав Кошовий знайомих у кримінальній поліції Києва, водив дружбу з газетярами, адвокатові без зв’язків із пресою ніяк не можна. Дечого наслухався. Тож нічим новим тутешні спритники не здивували. Діють у таких випадках зазвичай троє. Один, граючи злодюжку, вибивав здобич. Другий прикриває, поки третій вичищає гаман. Він же повертає втрату власнику. Причому жодного розгледіти не вдається ніколи. Раз – і розчиняються, розходяться колами по воді.

      Та від розуміння схеми легше не стає.

      – І що тепер? – запитав Клим.

      – Теж хотів би знати, – у тон йому відповів візник.

      Рішення не забарилося. Воно ж очевидне, адже вони…

      – Ми приїхали. Нам сюди, – сказав Кошовий.

      – З цього мені яка користь? Безкоштовно доїхали. Я все розумію, звісно,

Скачать книгу