ТОП просматриваемых книг сайта:
Розколоте небо. Светлана Талан
Читать онлайн.Название Розколоте небо
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-8101-4,978-966-14-8097-0
Автор произведения Светлана Талан
– Так краще? – запитала Варя, дбайливо підіткнувши теплу ковдру по боках.
– Добре, добре, – мовила старенька.
– Молочка налити?
– Ні, не хочу. Лягай уже спати, бо завтра розбудять батьки до схід сонця.
– Зараз. Ви спіть, бабусю, спіть.
Варя дочекалася, доки дихання старенької вирівнялося, загасила лампу та тихенько вислизнула надвір. Місяць уже піднявся високо, заливши простори срібним світлом. Дівчина мимоволі кинула погляд на велику батьківську хату, яка височіла на другій стороні просторого подвір’я. Її збудував батько своїми руками замість тієї, де жила бабуся, але старенька вперто не хотіла перебиратися до нового помешкання. «Я сюди йшла заміж, тут дітей народжувала, тут мені й руки на грудях складуть», – сказала як відрізала. Перечити їй не стали, бо в родині поважали старість. Тож батько та мати Варі жили в новому будинку, а дівчина залишилася біля бабусі в старенькій хатині під соломою та з глиняною долівкою.
Варя минула собачу будку. Вайлуватий волохатий рудань Туман забряжчав цепом, висунувши голову та втягуючи носом повітря. Варя тихенько озвалася до нього, щоб пес, бува, не загавкав, прислухалася. Навколо була мертва тиша, лиш іноді подавав голос чийсь собака, зачувши неподалік сусідського кота. Дівчина прочинила хвіртку, злегка її підваживши, щоб не рипнула, вийшла з двору. Здається, нікого навколо немає. Варя повернула праворуч, пройшла повз свій будинок, кинувши оком на новеньку хату, високу, з великими вікнами, із залізним дахом. Цю хату їй будує батько, як він каже, «на придане моїй Ластівці». Якщо все піде добре, то на осінь справлять входини. Ось тоді Варя стане повноправною господинею і просторого подвір’я, і будинку з високим ґанком під дашком, і зможе досхочу вслухатися в тихеньке порипування нових половиць. Щоправда, дівчина ще не знала, як залишати бабусю саму в старенькій хаті, але зараз її не це турбувало.
Варя на мить зупинилася. Здавалося, серце від хвилювання аж стугонить і може збудити сусідів. Дівчина прислухалася, чи ніхто за нею не шпигує? На мить здалося, що десь попід парканами чи за сусідськими тинами майнула темна тінь. Кілька хвилин Варя стояла, мліючи та боячись навіть дихнути на повні груди. Невже Василь Морозенко слідкує за нею навіть уночі? Вдень навертається на очі там, де його не чекаєш, виринає, ніби примара. Казала вже, і не раз, щоб дав їй спокій, а він не зважає. Ніяк не хоче той Василь зрозуміти, що не любий він їй, зовсім не любий! Чи мало гарних дівчат у селі?! Так ні, причепився до неї, як реп’ях до кожуха. І що він у ній знайшов? Звичайна дівчина, худорлява, груди маленькі, тонкі руки та ноги, звичайне лице. Хіба що пухнасті світло-русяві довгі коси… Тато іноді жартує, кажучи, що її коси товщі за талію.
Дівчина, застигнувши, постояла кілька хвилин і знову шмигнула вулицею, потім звернула в провулок, який вузенькою,