LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Чоловік підвів голову, глянув на Чеславу. Дівчина аж відсахнулася: таким похмурим був його погляд. Каламутним, як нечищена роками саджавка [23] біля хати тої безсовісної пліткарки баби Гапки, й геть кривавим через потріскані судини.

      «То в татка були такі закривавлені очі, коли він помирав», – шпирнула дівочим мозком думка-спогад.

      – М-м-м-може, ї-ї-ї-їсти з-з-з-захотілося? – тепер уже ледь видушила з себе слова.

      Чоловік дістав із колиски-візочка пляшечку з дитячим покормом.

      – Можна я? – знову хутко заторохтіла, простягаючи руки до малечі.

      Незнайомець укотре в’яло глипнув на дивну юнку й, певно, сам собі дивуючись, передав їй свій згорток.

      Чеслава, не вагаючись, відкинула з обличчя дитини тонку пелюшку, встромила у верескливий рот соску. Враз малеча затихла, хіба похапцем і чутно зассала.

      – Хлопчик? – спитала Чеслава.

      Вдівець заперечно крутнув головою, вкритою розкішним, мов у породистого скакуна, білявим чупром.

      – Дівчинка, – вже не питально мовила Чеся.

      Той знову, цього разу ствердно, заколихав крейдяною гривою.

      – Красунька, – посміхнулася мала Королівська.

      Чоловік здійняв погляд. Ох, як видимо кровили непоправним болем його очі!

      – Мама її такою була, – проскрипів.

      А Чеся й не сумнівалася. Дівчинка направду була гарненька, але її тато і собі красою не поступався: такий уже гарний осьде перед нею сидів! Але більше все ж – замучений і печальний. І говорив вельми жалісно, надміру тужливо…

      – Шкода, що так усе сталося, – мовила дівчина. – Я теж не менше горе пару тижнів тому перенесла, то розумію вас як ніхто, – вразила незнайомця сміливим зізнанням.

      – Чоловік? – запитав він.

      Чеська скривила обличчя і вмент захлипала. Мовчки…

      – Коханець? – уточнив удівець. Його голос із хриплого й тихого потроху переінакшився на більш звучний, баритоновий.

      – Ні, ви що! – вирячила очі Чеся. Про плач призабула, почувши таке дивне запитання. – Наречений… Ось тепер у нас мало би бути весілля, – знову заскиглила.

      – М-да, – буркнув удівець.

      – Жити тепер не хочу, – додала тихо Чеся.

      Чоловік аж примружився, так почав розглядати білокосу співрозмовницю.

      – Серйозно? – перепитав.

      – Угу, – хутко відповіла скривлена Чеслава.

      – М-да, – заховав очі. – Я теж… не хочу, – додав.

      – Що ви?! – хутко знайшлася сердега. – Ви маєте для кого! У вас оно яка красунька є! – вказала поглядом на малечу.

      – А ти що ж, сирота? – спитав прямо.

      – Ні, в мене мамка є.