ТОП просматриваемых книг сайта:
Час збирати метафори. Михайло Блехман
Читать онлайн.Название Час збирати метафори
Год выпуска 2015
isbn
Автор произведения Михайло Блехман
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Тим часом по репродуктору почали передавати урочисте повідомлення – вірна ознака того, що ось-ось з'явиться процесія:
«Слухайте королівський указ – пам'ятку святкуючого. Щорічні масові народні гуляння проходять під гаслом: «Радій від пуза». Кожен свідомий представник народу має право відправляти свою найбільш природну для кожного свідомого представника народу потребу – радіти. Радість слід відправляти в спеціально відведених для цього місцях громадського тріумфування. Радіючий має безтурботно радіти від самісінького пуза, супроводжуючи тріумфування заздоровницями та урочистими вигуками. При спробі припинити процес радіння під час загального тріумфу – пузоносець буде негайно наражений на позбавлення вищезгаданого пуза навіть у разі відсутності останнього у нього або у неї. При цьому всі інші представники народу мають рішуче не зрозуміти пузоносця й відмежуватися від нього або від неї. В разі небажання не зрозуміти й відмежуватися така поведінка буде прирівняна до нерадіння від пуза».
Серце у мене калатало – від радості і від того, що зараз, за кілька хвилин усі впізнають мене, бо я голосно оголошу те, що пообіцяв оголосити привітному господареві столу в харчевні. Даремно нас відмовляли старий у перуці, священик і суворі вчені. Я ж скажу правду, і всім, хто зібрався зустрічати процесію, стане ще радісніше, вони розсміються ще голосніше, а потім, прийшовши додому, передадуть мої слова сусідам, а ті – друзям і товаришам по службі, а потім все наше королівство і весь світ дізнаються про це, і я буду знаменитий, і життя моє перетвориться на казку. А головне – все почують, нарешті, правду.
«Правда – це казка, розказана самому собі».
Повторивши це, він обнадійливо посміхнувся мені і додав:
«До початку ходи є час, ви встигнете навідатися до короля. Думаю, він уже розглянув вашу заяву… І, звичайно ж, сподіваюся на ваш із ним здоровий глузд…»
Мені нічого було відповісти. Я пройшов по викладеній в коридорі червоній килимовій доріжці з білими смужками, намагаючись скрипіти голосніше, і постукав у двері з королівським вензелем.
«Заходьте, не зачинено! – ласкаво обізвався король. – Радий вас бачити, мій дорогий товаришу по щастю!»
Король сидів на улюбленому народом троні, на голові у нього була вихідна червоно-білосніжна корона. Він завжди одягав її для ходи – і красиво, і не напече голову.
Придворні майстри, судячи з усього, ще не встигли побувати в майже найвищій кімнаті, на столику лежала червоно-біла подушечка, а в неї була встромлена королівська голка без нитки.
«Сідайте, колего, – з величною простотою виговорив монарх. – Ромової баби хочете?»
«Дякую, – хрипким голосом відповів я, сідаючи в гостьове крісло. – Ми з нашим привітним господарем вже поснідали».
«А до мене він не заходив з тих самих пір, як посадив мене на цей трон. – Король захотів засумувати,