LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хоча б одного можна знайти? Хоча б завалящого котрогось. Хай він там поспить біля машини, лише було б з кого спитати.

      – Жодного, товаришу підполковник, – при цьому Пахомов так жалісно кривився, що не повірити йому було просто неможливо.

      – Так, справи кепські, – замислився Опаликов і враз вигукнув: – Ура! Знайшов! Послухай-но, пошли ти цього… як його… боєць у тебе є такий зачуханий, кіньми їздить.

      – Чонкін, чи що? – не повірив Пахомов.

      – Звичайно, Чонкін. До чого ж усе-таки я розумний чоловік, – здивувався Опаликов і ляснув себе долонею по лобі.

      – Так він же… – спробував заперечити Пахомов.

      – Що – він?

      – На кухню дрова нікому буде возити.

      – Незамінних людей у нас немає, – сказав командир полку.

      – Ця теза була апробована. Підполковник Пахомов не насмілився заперечувати.

      3

      Любий читачу! Ви вже, звичайно, звернули увагу на те, що боєць останнього року служби Іван Чонкін був маленький на зріст, кривоногий та ще й червоновухий. «І що це за недоладна постать! – скажете ви обурено. – Де тут приклад для молодого покоління? І де автор побачив такого (в лапках) героя?» І я, автор, притиснутий до стінки і впійманий, що й казати, на гарячому, змушений буду зізнатися, що ніде я його не бачив, а вигадав, і зовсім не для прикладу, а просто знічев’я. «Припустімо, це так, – скажете ви недовірливо, – але навіщо ж вигадувати? Невже автор не міг узяти з життя справжнього воїна богатиря, високого, стрункого, дисциплінованого, відмінника навчально-бойової і політичної підготовки?»

      Міг би, звісно, та не встиг. Усіх відмінників розхапали, і мені ось дістався Чонкін. Я спершу засмутився, потім змирився. Адже герой книги – наче дитина: яка вийшла, така і є, у вікно не викинеш. В інших, можливо, діти й кращі, й розумніші, а своє все одно дорожче від усіх, тому що своє.

      У попередній біографії Чонкіна не було надто вже яскравих сторінок, на яких варто було б затримати вашу увагу, але хоча б у двох словах розповісти, звідки він родом, як жив і чим займався раніше, наче й треба.

      Отже, в одному приволзькому селі жила свого часу якась Мар’яна Чонкіна, звичайна сільська жінка, вдова. Її чоловік Василь Чонкін загинув у чотирнадцятому році під час імперіалістичної війни, що, як відомо, потім перейшла у громадянську і тривала дуже довго. У той час, коли йшли бої за Царицин, село, де жила Мар’яна, опинилося на перехресті військових доріг, через нього проходили то червоні, то білі, просторий і порожній дім Мар’яни подобався й тим, і іншим. Якось у будинку Мар’яни цілий тиждень квартирував прапорщик Голицин, котрий мав якесь вельми далеке відношення до знаменитого роду російських князів. Потім він поїхав із цього села і, напевне, про нього забув, але село про нього не забуло. І, коли через рік, а може, й більше (ніхто не рахував), у Мар’яни народився син, у селі почали підсміюватися й подейкувати, що тут не обійшлося без участі князя. Щоправда, ще мали підозру на місцевого пастуха Сергійка, але Сергійко рішуче заперечував.

      Сина

Скачать книгу