LITMIR.BIZ

Скачать книгу

старі слуги, залишаючись чекати їхнього повернення.

      За кілька годин усі мандрівники дісталися борту «Дункана».

      Об одинадцятій вечора всі зібралися на борту яхти. Джон Манґлс наказав розводити пари, і невдовзі чорний вугільний дим уже клубочився, змішуючись із нічним туманом. О другій годині ночі корпус яхти затремтів і перегріта пара зі свистом вирвалася з-під клапанів. Світало, і вже видно було фарватер річки Клайд, позначений бакенами. Пролунав гудок «Дункана»: швартови були віддані, яхта відчалила від пристані. Невдовзі фабрики, склади й мануфактури, розташовані на берегах, змінили мальовничі вілли, що притулилися на прибережних пагорбах. За годину «Дункан» проминув скелі Дамбартона і незабаром уже плив затокою поблизу гирла річки Клайд.

      Була шоста ранку, коли яхта, обігнувши мис Малл-оф-Кінтайр, нарешті вийшла у відкритий океан.

      6

      Пасажир із шостої каюти

      Свіжий вітер надвечір першого дня плавання помітно розгойдав «Дункана», а вранці різко змінив свій напрям. Капітан Джон Манґлс наказав поставити вітрила – фок, контр-бізань та малий марсель, – і «Дункан» відразу став стійкіший. Тепер леді Елен і Мері Ґрант змогли піднятися на палубу, де вже були лорд Гленарван та майор із капітаном.

      – Едварде, скільки триватиме наше плавання? – спитала леді Елен.

      – Відповісти на це може тільки наш капітан. Як ми йдемо, Джоне? Чи задоволені ви судном?

      – Авжеж, сер. Немає на що скаржитися. Зараз «Дункан» долає сімнадцять морських миль на годину. Це означає, що днів за десять ми перетнемо екватор, а приблизно за п’ять тижнів обминемо мис Горн.

      – Чи не дошкуляє вам хитавиця, міс Мері? – спитав Гленарван, обернувшись до дівчини.

      – Сподіваюся, невдовзі звикну до неї.

      – А що наш юний морський вовк?

      – Роберт? – утрутився в розмову Джон Манґлс. – Ну, той якщо зараз не в машинному відділенні, то неодмінно на щоглі. Цей хлопчина просто насміхається з морської хвороби. Та ось він, погляньте-но!

      Усі подивилися туди, куди вказував капітан, – на фок-щоглу. Там, футів за сто від палуби, вчепившися за снасті брам-стеньги, висів Роберт. Мері перелякано скрикнула.

      – Не хвилюйтеся, міс! – заспокоїв її Джон Манґлс. – Я ручаюся за цього хлопчину. Будьте певні: мине не так багато часу, і я обов’язково відрекомендую капітанові Ґранту ще одного відважного мореплавця, адже присягаюся – ми неодмінно знайдемо вашого батька.

      – Я на це дуже сподіваюся! – промовила схвильовано дівчина.

      – Бачите, люба міс Мері, – посміхнувся лорд Гленарван, – усе віщує нам успіх у подорожі: маємо найкращу команду та найкраще судно серед усіх можливих. Адже «Дунканом» не можна не захоплюватися, еге ж?

      – Безперечно, сер, – відповіла Мері Ґрант, – та він викликає моє захоплення не тільки як пасажира…

      – Справді?! Це ж як?

      – Ще дитиною я постійно гралася на батькових кораблях, і дечого навчилася

Скачать книгу