Скачать книгу

Ви жартуєте, ваша світлосте? Я ще не готовий прийняти мученицький вінець. Чим вам не до душі саксонка леді Ровена?

      – Чи не однаково? – гмикнув принц. – Обирайте кого хочете!

      – Нехай трон королеви залишиться вільним, – запропонував де Брасі, – поки сьогоднішній переможець не назве її ім’я.

      – І, здається, я його знаю, якщо переможе хрестоносець, – мовив абат.

      – Буагільбер – гідний лицар, – зауважив де Брасі, – але тут чимало й інших гідних…

      Зайнявши свій трон і дочекавшись, поки почет оточить його, принц Джон нарешті оголосив початок турніру й дав знак герольдам.

      Розділ 8

      Правила турніру, які для вселюдного слухання виголосили герольди, були прості.

      П’ять лицарів, обраних за жеребкуванням, викликають на герць тих, хто хоче битися з ними. Кожен має право, торкнувшися щита, вибрати собі супротивника з-поміж цих п’яти. Якщо ж охочий торкнеться щита вістрям списа, це означатиме, що він готовий битися на смерть. У перший день ім’я переможця оголосить принц Джон. Лицар, який переможе, отримає як нагороду найкращого коня та обере даму – королеву турніру, яка й назве головного переможця на другий день, коли у змаганнях зможуть узяти участь усі, хто бажатиме.

      На той час, коли герольди закінчили читання, огороджений простір біля північної брами, що вела на арену, почали заповнювати вершники. Нарешті брама розчахнулася, п’ятеро лицарів повільно виїхали на бойовище під грім литавр і підбадьорливі крики глядачів. Лицарі перетнули арену й зупинили коней біля наметів улаштовувачів турніру; тепер кожен мав вибрати собі гідного супротивника. Зробивши вибір, лицарі від’їхали на інший край арени та вишикувалися в ряд. Їхні обладунки і зброя блищали на сонці, а строкаті прапорці на вістрях списів і плюмажі з пір’я на шоломах тріпотіли під вітром.

      Усе було готове до прекрасних змагань.

      У тиші, що запала, пролунали голоси срібних сурм, і лицарі, набираючи швидкість, помчали назустріч один одному. Проте, на розчарування публіки, ця сутичка тривала зовсім недовго – четверо супротивників храмовника й норманських баронів одразу ж були звалені на землю. Лишень одного з лицарів, п’ятого й останнього, що став до бою з Ральфом де Віпонтом, глядачі проводжали оплесками. Услід за першим гуртом на арені з’являлися і другий, і третій, але перевага та успіх, як і раніше, були на боці тих, хто влаштував турнір.

      Нікого результат перших двобоїв не засмутив так, як Седрика Сакса, котрий кожен успіх норманських лицарів сприймав як особисту кривду. Він постійно запитально позирав на Ательстана, навченого лицарських премудростей, поки навпрост не запитав сусіда, чи не хоче той спробувати.

      – Я битимуся другого дня, – неохоче відповів Ательстан. – Не варто вже сьогодні надягати обладунки.

      Тут і Вамба докинув своє слівце:

      – Наскільки почесніше бути першим зі ста, ніж першим із двох…

      Його жарт заглушили гуркіт литавр і ревіння сурм, що сповіщали про перемогу Бріана де Буагільбера,

Скачать книгу