LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Русі дещо на північ, майже до самого Києва, де по ріках Десні, Остру, Трубежі, Сулі і Стугні Володимир збудував для захисту від печенігів ряд фортець та укріплень, що згодом стали містами. Очевидно, тоді ж почали руси нагортати оборонні вали, що отримали в народі назву Змієві. Вони раніше з’явилися і в Європі, на Придністров’ї, відомі як Троянові вали. Довжина Змієвих валів на Україні – понад 2000 км, у тім числі на Київщині – понад 800 км. Біля кожного валу з напольного боку йшов широкий і глибокий рів. Вали доповнювалися іншими оборонними спорудами, зокрема ескарпами. Довжина деяких валів сягала від десятків до сотень кілометрів, ширина основи – від 8 до 22 метрів, висота в окремих місцях і тепер сягає 9 метрів. Найбільше вивчені Змієві вали на Київщині. Особливо рясно їх між річками – ті в свою чергу були додатковою перепоною для нападників. Залишки валів збереглися вздовж багатьох річок та в межиріччях, де вали захищали простір між річками. По лінії валів були невеликі круглі городища, периметр яких близько 200 метрів. Радіовуглецевий аналіз деревини з валів показав, що система укріплень створювалася від II ст. до н.е. до VII ст. н.е. Себто за часом створення вони відповідають Зарубинецькій, Черняхівській та Пеньківській археологічним культурам.

      Існує кілька гіпотез про їх походження. За однією вали буцімто нагорнули ще скіфи-землероби (серед них було багато слов’ян-антів) – для захисту від набігів сарматських племен. Що сармати нападали на скіфські поселення – факт, але щоб землероби нагорнули такі вали? Сумнівно.

      За іншою гіпотезою вали споруджені північночорно-морським королівством готів – для захисту від кочівників-гуннів. (Під час Великої Вітчизняної війни фашистська Німеччина використовувала цю теорію для територіальних претензій на Україну і Крим, хоча існування готського королівства в Криму – сумнівне, була лише міграція готських племен через ці території).

      Найвірогідніше, Змієві вали нагорнули слов’яни – для захисту від кочівників. Починаючи з часів нашестя печенігів та торків, чи ще й раніше – зайд у південних степах, що межували із Слов’янією, а потім і з Руссю, ніколи не бракувало.

      …Жив та був на Русі богатир, звали його Кирило Кожум’яка.

      І зійшовся він у смертельному герці з гігантським Змієм Гориничем (символ небезпеки, що її ніс Степ на Русь). Довго билися вони. Врешті-решт, руський витязь переміг багатоголову гадину. Змій, відчуваючи свій швидкий кінець, почав благати про пощаду. І навіть запропонував богатиреві розділити з ним землю порівну.

      «Ділити те, що вже повністю належить мені? – здивувався Кожум’яка. – Та гаразд. Якщо ти хочеш ділитися – давай ділитися!»

      Запряг Кожум’яка змія в богатирський плуг, що його викував для цього вагою в 300 пудів, та й погнав змія. В того й очі рогом лізли – в усіх його головах – як тягнув важелезного плуга. Але тягнув, діватися ніде було, як Кирило підганяв його богатирською пугою. І провів змій борозну від Києва й до моря. А потім і по морю провів. А вже тоді Кожум’яка убив змія, труп

Скачать книгу