LITMIR.BIZ

      Вона бігла за ним, а він ішов великими кроками, на плечах у нього ще ніби лишилося трошки диму і світла, темний ліс обгортав його обережно, а він на ходу розстібав штани. Спина в нього була велика і рівна, як завжди. Соня підійшла майже нечутно, зупинилася позаду нього і чекала, поки він справлявся на якийсь дуб чи граб. Що вона, врешті, мала йому сказати? Нічого, вирішила Соня, я тільки подивлюся і запам’ятаю. Тоді хай собі іде куди хоче. Луї застебнувся, обернувся й мало не наштовхнувся на Соню. Вона заплющила очі й потягла носом повітря.

      – Ти що? – сказав він, і Соні майже одразу захотілося плакати. Чоловік був високий, гнучкий і весь якийсь твердий, мав зморшки навколо очей і розпатлане волосся, бороду, густі акуратні брови, великі руки (однією все ще тримався за зіпер на джинсах), тонкі губи. Спину, сорочку, вузькі стегна. Все це не допомагало. Все було як у Луї, але разом складалося, як у спустошеній Сониній уяві, зовсім в іншу людину.

      – Можна я тебе намалюю? – від несподіванки сказала Соня. Акуратні брови насупилися, він дивився на неї якось дуже зверху.

      – Ну, гаразд, – сказав він. – Тепер я більш терплячий і можу позувати. Зараз? Не темно? Ти за мною йшла, щоби мене намалювати?

      – Так, – сказала Соня і тут же виправилася. – Ні. Вибачте, я ніколи не обманюю.

      – Я теж, – сказав він. Соні це сподобалося.

      – Ти п’яна? – спитав він.

      – Ні, – сказала Соня, – я п’ю воду. Я за кермом.

      – Добре, якщо за кермом, – сказав чоловік. – Поїхали.

      – Поїхали, я тебе підвезу, – погодилася Соня, подумала і спитала: – А що, якби була п’яна?

      – Тоді би не поїхали, – сказав чоловік.

      І це була правда.