LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Будь ласочка, не робіть таких мін, дорогенький мій! – вигукнула вона, цілковито забувши, що Король не може її чути. – Ви так мене смішите, що я вас ледве тримаю! І не розкривайте так широко рота! Туди весь попіл залетить… ось тепер, я думаю, ви досить чистий! – додала вона, пригладжуючи Королю волосся та ставлячи на стіл поруч із Королевою.

      Король миттю повалився на спину і лежав зовсім нерухомо. Аліса трохи занепокоїлася тим, що вона наробила, і пішла по кімнаті, шукаючи, чи немає десь води, якою вона могла б його побризкати. Проте їй не трапилося нічого, окрім каламарика з чорнилами, а коли повернулася з ним до столу, то побачила, що Король уже опритомнів і тепер розмовляє з Королевою переляканим шепотом – таким тихим, що Аліса заледве розбирала, про що мова.

      Король казав:

      – Запевняю тебе, моя люба, я похолов до самих кінчиків моїх вусів!

      На що Королева відповіла:

      – Нема в тебе ніяких вусів.

      – Жах цієї миті, – продовжував Король, – його я ніколи, НІКОЛИ не забуду!

      – Чого ж, забудеш, – сказала Королева, – якщо не зробиш собі нотатку на пам’ять.

      Аліса з чималою цікавістю дивилася, як Король дістав із кишені велетенського записника і почав у ньому базграти. Несподівана витівка спала їй на думку, й вона затисла кінець олівця, що трохи стирчав у Короля поза плечем, і стала писати замість нього.

      Бідний Король виглядав геть спантеличеним і нещасним та якийсь час мовчки борюкався з олівцем. Проте Аліса була для нього засильною, і врешті бідолаха натужно видихнув:

      – Люба! Я справді МАЮ обзавестися тоншим олівцем. З цим я зовсім неладен упоратися, він пише всілякі речі, яких я не мав на увазі…

      – Які такі речі? – спитала Королева, зазираючи до записника (Аліса написала там: «БІЛИЙ ЛИЦАР[1] СПОВЗАЄ ПО КОЦЮБІ. ВІН ПОГАНО ТРИМАЄ РІВНОВАГУ»). – Але ж це не запис ТВОЇХ почуттів!

      Біля Аліси на столі лежала книжка, і поки вона сиділа, поглядаючи на Білого Короля (адже вона все ще трохи хвилювалася за нього й тримала чорнило напоготові, щоб покропити бідаку, якщо той знов надумає зомліти), то перегортала сторінки, шукаючи місце, яке вона могла б прочитати: «Але тут усе якоюсь незнайомою мовою», – сказала дівчинка сама до себе.

      Це було щось на такий зразок:

      Нутханзак

      икрущоБ. корічепдан вуБ

      ,ідгосоп в илирзирГ

      ,икрівш ясилагицруб І

      .ідов у икьлург воМ

      Якийсь час вона ламала над цим голову, та зрештою в неї зародилася блискуча ідея:

      – О, та це ж Задзеркальна Книжка, ну звісно! Якщо я піднесу її до Дзеркала, слова стануть правильними.

      І Аліса змогла прочитати ось такий вірш:

      Казнахтун

      Був надпечірок. Бощурки

      Гризрили в посогді,

      І бурцигалися швірки,

      Мов грульки у воді.

      «Мій сину, бійсь Казнахтуна,

      В хрумло йому не лізь!

      Обходь гніздище Бубуна

      Та Бузузвіра

Скачать книгу