LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Так.

      – З блідим обличчям і темним волоссям?

      – Саме такий. Звідки, добродію, ви знаєте цю людину? О, якщо я колись розшукаю його, а я розшукаю його – клянуся вам – хай навіть у пеклі…

      – Він чекав на жінку? – перебив його де Тревіль.

      – У всякому разі, він поїхав тільки після того, як перекинувся кількома словами з тією, на яку чекав.

      – Ви не знаєте, про що була їхня розмова?

      – Він вручив їй скриньку, сказавши, що в ній його розпорядження, і порадив не відкривати її, аж поки вона не приїде до Лондона.

      – Ця жінка була англійкою?

      – Він називав її міледі.

      – Це він! – прошепотів де Тревіль. – Це він! А я гадав, що він і досі в Брюсселі.

      – О, пане, якщо ви знаєте, хто цей чоловік, – вигукнув д’Артаньян, – скажіть мені, хто він і звідки, і я звільняю вас від обов’язку виконати ваші обіцянки, навіть обіцянку зарахувати мене в мушкетери! Бо передусім я хочу йому помститися.

      – Обережніше, юначе! – сказав де Тревіль. – Навпаки, якщо ви зустрінете його на вулиці, перейдіть на другий бік. Не налітайте на цю скелю: він розіб’є вас, як розбив би звичайнісінький скляний келих.

      – Хай і так, – уперто мовив д’Артаньян, – та якщо тільки я його зустріну…

      – А поки що, – перебив його де Тревіль, – я порадив би вам не шукати його.

      Раптом несподівана підозра змусила де Тревіля замовкнути. Ця ненависть, яку юнак так одверто демонстрував до людини, котра викрала – що малоймовірно – лист його батька… Чи не приховується за цією ненавистю якийсь підступ? Чи не підісланий цей юнак його високопреосвященством? Чи не прийшов він для того, щоб улаштувати йому якусь пастку? Ця людина, що називає себе д’Артаньяном, – чи не є він посланником кардинала, якого намагаються ввести в його дім і якого наближають до нього, щоб завоювати його довіру, а потім занапастити, як це вже бувало тисячу разів? Він знову глянув на д’Артаньяна, але вже пильніше, ніж першого разу. Ні лукаві очі, що іскрилися дотепністю, ні обличчя молодого гасконця з удаваною смиренністю не змогли розвіяти його сумнівів.

      «Я напевне знаю, що він гасконець, – міркував де Тревіль. – Але він з однаковим успіхом може використати свої здібності як на користь кардиналові, так і на мою користь. Що ж, випробуємо його…»

      – Друже мій, – промовив він повільно, – як синові мого давнього друга – бо я вважаю правдоподібною цю історію з листом, – і бажаючи спокутувати ту холодність, яку ви спочатку відчули в моєму прийомі, я хочу відкрити вам таємниці нашої політики. Король і кардинал – найкращі друзі. Ті непорозуміння, які, як усім здається, існують між ними, служать лише для того, щоб увести в оману дурнів. Я не бажаю, щоб мій земляк, гарний і сміливий, створений для успіху, був ошуканий цими хитрощами і попався на гачок, як багато інших, що скрутили собі на цьому в’язи. Запевняю вас, що я відданий цим двом могутнім володарям і все, що я роблю, має на меті служити королю та панові кардиналу, одному

Скачать книгу