LITMIR.BIZ

Скачать книгу

собі проблеми в тебе є.

      Ляна помітила, як напружився Ніколай.

      – Давай сьогодні не про це, – вирішила перевести тему й повела Івана у тепер уже свій кабінет.

      – То що за жінка? – молодий чоловік без запрошення сів у крісло.

      Ляна відсунула від столу стілець й опустилася на краєчок:

      – Рудоволоса, молода, великі сережки і валіза чи чемодан.

      – То це вона – твоя вчорашня злодійка?

      – Не знаю. Може бути, – опустила погляд і взялася постукувати нігтями по столі.

      – Нічого не хочеш розказати?

      – Здається, це коханка мого батька.

      Іван навіть бровою не повів:

      – І що тут такого? Чи він мав по твоїй мамі зберігати целібат? Або, може, боїшся, що вона претендуватиме на магазин? Не думаю, що це аж такі статки.

      – Я відчуваю, що тут щось не так. Чому вона не була на похороні?

      Іван встав і зміряв кімнату кроками:

      – Уляно, я вже шкодую, що запропонував тобі допомогу. Здається, ти надивилася фільмів.

      – Я не дивлюся фільмів, – показово відвернулася до стіни.

      – То начиталася книжок.

      – Думаєш, я все собі вигадую?

      – Впевнений. Ти ж не плануєш вести на неї полювання?

      – Я просто хочу знати, хто і навіщо був у моїй квартирі.

      – У батьковій, – спокійно сказав Іван після паузи.

      – Що? – Ляна вже встигла задуматися про своє.

      – У батьковій квартирі. Вибач, але ти поки не власниця. І не знаєш, хто має від неї ключі.

      Ляна отеретіла. І цей туди ж.

      – О’кей. Я не знаю, хто ходить батьковою квартирою. Але маю право знати.

      – Шпигуватимеш?

      – Є простіші варіанти. Встановлю камеру спостереження.

      Іван ще раз зміряв кімнату кроками і знову сів у крісло.

      – Добре. Я тобі із цим допоможу.

      – Я не просила допомоги.

      – Отже, самостійна і незалежна? – відкинувся на спинку крісла.

      Ляна вже встигла пошкодувати про свої слова. І як вона тепер виглядає в очах Івана? Типова стара діва, яка хоче видаватися сильною жінкою.

      – Добре, вибач. Я дозволяю тобі мені допомогти.

      Іван звів брову вгору і з викликом дивився дівчині в очі, тому вона була змушена додати:

      – Не дивися на мене так. О’кей. Допоможи мені, будь ласка.

      Іван посміхнувся:

      – Я цим займуся. Тільки заради твого спокою.

      Робота не чекала, тому Ляна була змушена випровадити з магазину Івана й зайнятися справами. Ніколай уже впорався з пакуванням замовлень і навіть продав кілька раритетних платівок старшому чоловікові, від якого неприємно пахло самотньою старістю. А точніше, сечею. До людей часто разом з віком приходить нетримання. І добре, якщо є кому випрати-придивитися. Бо ж людина сама до свого запаху звикає і часом не розуміє, чому інші крутять носом. Може, її тато боявся саме цього, тому й завів стосунки з рудою фіфою. Навряд чи варто його за це засуджувати. Як-не-як, ні магазин, ні квартиру він тій жінці не віддав.

      – Перепрошую, –

Скачать книгу