Скачать книгу

у тому числі й Скорика. Для Лас-Вегаса композитор написав Другий скрипковий концерт, солістом в якому виступив знаменитий український скрипаль Олег Криса. Він же став першим виконавцем Другої скрипкової сонати на американському континенті.

      Були й інші меценати, які підтримували українських музикантів – і тих, які тільки приїжджали з концертами, і тих, які постійно жили в США – Олега Крису, Миколу Сука, Юрія Мазуркевича, Олександра Слободяника, Володимира Винницького, Наталію Хому, Соломію Сороку та багатьох інших. Серед меценатів слід назвати композитора і громадського діяча Ігоря Соневицького (1925–2006). Заснована ним 1983 року «Музична Ґражда» (Music and Art Center of Greеn County) – Центр Української Культури у місті Гантер протягом кількох десятиріч був і залишається важливим «вікном української культури» в Америці. На фестивалях української музики, що проводилися при Центрі, часто виступав сам Мирослав Скорик і постійно звучали його твори. Прилучилась до популяризації творчості композитора й Ірена Стецура (1938–2012), засновниця музичної серії в Українському інституті Америки.

      Варто згадати ще кількох осіб, що відіграли істотну роль у поширенні музики Мирослава Скорика у Новому світі. Серед них назвемо Володимира Винницького (нар. 1955), лауреата численних конкурсів піаністів, зокрема й такого престижного як Міжнародний конкурс імені Маргарити Лонг в Парижі. Уродженець Львова, він закінчив Московську консерваторію, переїхав у США на початку 1990-х років і певний час був адміністратором фестивалю «Музичної ґражди» в Гантері (перейнявши цю функцію після смерті засновника музичного форуму Ігоря Соневицького), тривалий час викладав фортепіано в університеті Чарльстону (Південна Кароліна). Винницький часто виступав в дуеті з Мирославом Скориком, зокрема надзвичайною популярністю користувалися їх виступи з джазовими обробками класики та з п’єсами в джазовому стилі самого Маестро.

      Тісні контакти пов’язували композитора з іншими українськими музикантами – віолончелісткою, лауреаткою Міжнародного конкурсу імені П. Чайковського в Москві Наталією Хомою (нар. 1963), піаністами Олександром Слободяником (1941–2008) та Миколою Суком (нар. 1945). Скорик виступав разом з учасниками квартету імені Миколи Леонтовича (цей колектив 1999 року дав низку концертів у США, присвячених 60-річчю композитора). Ряд творів цього десятиліття, зокрема Третій концерт для фортепіано з оркестром, п’єса „A-r-i-a” для віолончелі, симфонічна поема «Спогад про Батьківщину», Партита № 7 виникли під безпосереднім враженням перебування Скорика на американському континенті, призначені здебільшого для конкретних виконавців і колективів.

      Та попри успіхи артистичної американської одіссеї, Мирослав Скорик завжди повертався в Україну. В одному з інтерв’ю він сам пояснює таке рішення без зайвого патріотичного пафосу, але дуже переконливо: «Дякувати Богу, вдавалося попрацювати то там, то там і якось пережити ті часи. Тому це й поверненням назвати не можна. Напевне, я міг би в Америці залишитися

Скачать книгу