Аннотация

Лихие 90-е года. Уже имея за спиной криминальное прошлое, молодой парень участвует в переделе территории. Стараясь отжать у конкурентов их бизнес, попадает в перестрелку, в которой теряет единственного друга. В поисках лучшей жизни он попадает в разные конфузные ситуации, вовлекая за собой и других людей, порой оказавшихся случайно рядом с ним. Содержит нецензурную брань.

Аннотация

Життя – дорога, і кожен обирає, куди звертати. Хтось іде на пошук легких грошей, як пройдисвіт цилюрник Голохвостий. Він не гребує брехнею, хитрощами та маніпуляцією чужими почуттями («За двома зайцями»). Хтось зберігає в душі та серці чесність і вірність ідеалам, як Маруся з Богуслава. Навіть страх смерті не здатен зламати її волю («Маруся Богуславка»). А хтось зважується на самопожертву, як Орися. Тендітна дівчина віддає своє життя задля порятунку інших («Облога Буші»). Бо правдиво: «життя що довга нива – на ній якраз спіткати можна все».

Аннотация

Нас учили, что жизнь идет вперед, а время крутит стрелки по кругу, но иногда они меняются местами.

Аннотация

Мойры – богини судьбы, три сестры, добросовестно исполняющие свои трудовые обязанности. Сёстры знают обо всём, что было, есть и будет. Но, как оказалось, российские силовики могут удивить даже прозорливых богинь…

Аннотация

Парадоксальна ситуація, коли гуманність слід доводити загибеллю… Хвилювання, що охопило суспільство, відчувають учні школи та її ректор – лідер консерваторів Крол, колишній пастор Росмер й інші. Росмер відмовляється від суспільних привілеїв і особистого спокою задля служіння народу. Його ідеї духовної шляхетності, визволення і щастя такі сильні, що перемогли буремний дух й аморалізм Ребеки Вест. Вона готова разом із ним нести народу звільнення від старих забобонів, що сковують душі людей і стають на заваді їхньому щастю… Росмер – останній герой Ібсена, який мріяв про моральну перебудову суспільства. До збірки також увійшла п’єса «Будівничий Сольнес».

Аннотация

Генрік Ібсен (1828–1906) – норвезький письменник, творчість якого набула світового значення. Свої п’єси автор створював у Німеччині й Італії. Персонажі Ібсена, загнані в жорсткі рамки сюжету, завжди були живими. П’єса «Ворог народу» була написана 1882 року, але її сюжет і герої актуальні й у наш час. Лікар місцевого курорту – ідеаліст, який занурений у свою справу й абсолютно не звертає уваги на те, які інтриги плете його оточення. Проте одного разу він виявляє, що на їх курорт надходить заражена вода. Лікар Стокман вирішує через місцеву газету надати розголосу цій обставині й примусити владу курорту змінити ситуацію. Ось тут-то все і почалося… До збірки також увійшла п’єса «Підпори громадянства». Раніше у видавництві «Фоліо» вийшли друком збірки Г. Ібсена «Пер Ґінт», «Ляльковий будиночок» і «Росмерсгольм».

Аннотация

Ошибка одного всегда может стоить судеб и жизни многих. Мы сами в ответе за себя и близких…

Аннотация

Вот и собрались все пьесы под одной «крышей». И готовы распахнуть свои страницы для читателей. Одни читатели прочитают с любопытством, другие пристрастно, потому что пьесы всегда интересны режиссерам, именно они пытаются не только увидеть, но и услышать особый внутренний строй, интонацию, созвучную их творческой натуре. Есть, правда, и те, кто на первой же странице зевнут и отложат в сторону книжку. Мой призыв не к ним. Пьесы рождаются по-разному. Редко они рождаются быстро, чаще очень долго. Еще реже они собираются все вместе, и им повезло, они теперь «живут» в одном доме, в одной книжке. Шумное сообщество. А. Гаврон

Аннотация

Крупнейший английский драматург конца XIX – первой половины XX в. Джордж Бернард Шоу (1856–1950) в своих произведениях выступает как мастер интеллектуальной драмы-дискуссии, построенной на острых диалогах, полной парадоксальных ситуаций, разрушающей все традиционные представления о театре. Его пьесы бичуют политическую реакцию, нормативную мораль, лицемерие, ханжество. В 1925 г. писателю была присуждена Нобелевская премия.

Аннотация

« Валер. Элиза, милая, что ж это? Вы только что уверяли, что никогда не измените мне, а теперь задумались? Я в восторге, а вы вздыхаете? Уж не жалеете ли вы, что меня осчастливили? Или вы раскаиваетесь в том, что уступили моим пламенным чувствам и дали слово? Элиза. Мне не в чем раскаиваться, Валер. Власть любви так отрадна! У меня не хватило бы сил ей противиться. Но если уж говорить правду, я тревожусь за будущее. Я боюсь, что люблю вас больше, чем следует…»