Аннотация

«Я родом-то издалёка, свой край чуть помню: увезли меня оттуда по шестому году. Вот только помню я длинную улицу да темный ряд избушек дымных; в конце улицы на выгоне стояли две березы тонкие – высокие. Да еще помню, у нас под самым окном густые такие конопли росли, а меж коноплями тропиночка чернела, а где-то близко словно ручеек журчал, а вдали на горе лес зеленел. Да еще я помню свою матушку родную. Все она, бывало, в заботе, да все сиживала пригорюнившись… Отца я не зазнала: он помер, мне еще и году не было. Жили мы в своей избушке… После, на чужой стороне, часто мне, бывало, те дни прошлые пригрезятся, что кругом поле без краю, солнце горит и жжет, сверкают серпы, валится рожь колосистая; я сижу под копной, около меня глиняный кувшинчик с водой стоит; подойдет матушка с серпом в руке, загорелая она, изморенная, напьется воды из кувшинчика, на меня глянет и мне усмехнется… А зимою! в печи дрова трещат, в избушке дымно; хлопочет заботная моя матушка, а в окно глянь – снежная пелена белая из глаз уходит; во всех избах сенные двери настежь, и валит из дверей дым серый…»

Аннотация

«Я родился в тихой глуши нашего пространного отечества, в незнаемом уголке -ской губернии, в селении Тернах. Селение Терны скрыто от взоров любознательных путешественников, каждое лето поспешающих на богомолье в -ский славный монастырь, опоясывающими его с трех сторон лесистыми горами, которые, сходясь полукругом к многоводной и быстрой реке, изобилующей рыбою и воспитывающей на берегах своих стаи водяных птиц, образуют обширную впадину, нечто вроде исполинского гнезда, веселящего в весеннее время бархатной мягкостью своей муравы и свежестью густолиственных садов…»

Аннотация

«Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам'ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!» Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. Жили ми при достатку, всього було доволі; що, було, собі задумаю, те й зроблю: все мені вільно було. Що яке-то моє дівування було розкішне й веселе, то й згадать любо!..»

Аннотация

«Панi наша була не перволiток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говiрки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована…»

Аннотация

Аннотация

«Викуп» Марка Вовчка – це соціально-побутове оповідання, в якому автор продовжує типову для її творчості проблему тяжкої долі поневолених кріпосних людей***. Яків Харченко готовий віддати життя, аби отримати визвольний лист і одружитися з коханою.. Оповідання «Викуп» належить до кращих зразків малої прози автора поруч з такими творами як «Павло Чорнокрил», «Одарка», «Отець Андрій тощо.

Аннотация

«Інститутка» Марка Вовчка – це соціально-побутова психологічна повість, у якій гостро піднято проблему панської влади над простими людьми***. Пиха і вередливість панів викликають обурення, чесність і доброта підневільних людей – симпатію і співчуття. Іншими творами автора є оповідання «Козачка», «Невільничка» тощо.

Аннотация

«Три долі» Марка Вовчка – психологічна повість про трьох дівчат, які закохалися в одного парубка***. У творі авторка продовжує тематику взаємин між людьми, змальовує різні типи характерів. Перу автора належать інші подібні твори, зокрема, «Павло Чорнокрил», «Не до пари» тощо.

Аннотация

«Свекруха» Марка Вовчка – соціально-побутове оповідання про злу вдову Орлиху, яка звела нанівець життя молодої невістки і власного сина***. Проблема родинних стосунків гостро звучить у цьому творі. Перу автора також належать інші твори подібної тематики: «Павло Чорнокрил», «Не до пари», «Викуп» тощо.

Аннотация

«Сон» Марка Вовчка – оповідання, у якому зображується життя селян таким, яким воно б мало бути: вільним і щасливим***. Доля всміхнулася молодій дівчині Домасі: вона вийшла заміж за коханого. Перу автора належать подібні ідилічні твори, такі як «Орися» і «Викуп».