LITMIR.BIZ

Аннотация

Коли тобі вісімдесят три, а за плечима ні кола, ні двора і ти доживаєш віку в державному притулку, то здається, що твоєму життю (чи точніше – існуванню) настав край. Але Хендрік Грун вважає інакше. Одного дня він вирішив явити світові і себе, і свій напрочуд щасливий «притулковий» побут, задля цієї мети розпочавши вести щоденник. І цей неупереджений опис старечого життя таким, яким воно є – з усіма його вставними щелепами та підгузками, маразмами та болями, – цей сміх крізь сльози переконує нас, що ніколи нічого не втрачено, що все тільки починається. Зрештою, як на схилку літ почалося все і для Хендріка.