ТОП просматриваемых книг сайта:
Пер Ґінт. Генрик Ибсен
Читать онлайн.Название Пер Ґінт
Год выпуска 1867
isbn
Автор произведения Генрик Ибсен
Жанр Драматургия
Серия Зарубіжні авторські зібрання
Издательство OMIKO
Відьми, домовики, лісовики, гноми
Дегенерат. Голос із пітьми. Крики птахів
Карі, жінка
Містер Котон
Месьє Бальон
Пани фон Еберкопф і Трумпетерштралє
Подорожні. Злодій і укривач
Анітра – дочка начальника бедуїнів
Араби, рабині, танцівниці
Кольос Мемнона – співак
Сфінкс із Гізе
Доктор філософії, професор Беґриффенфельд, директор будинку для божевільних у Каїро
Гугу – реформатор малабарської мови
Гуссеін – східний міністер
Фелах із королівською мумією
Божевільні та їхні доглядачі
Норвезький капітан корабля і його команда
Невідомий пасажир
Духовник
Похоронна процесія. Урядник. Відливник[1] ґудзиків. Худий
Події драми починаються на початку XIX століття, а закінчуються в шістдесятих роках, частково відбуваються в Гудбрандській долині та її горах, частково на побережжі Марокко, в пустелі Сахарі, в будинку для божевільних в Каїро, на морі тощо.
Перша дія
І. Картина
Укритий лісом згірок, біля загороди.
З гори спадає потічок. По другий бік – старий млин. Спекотний літний день.
Пер Ґінт, парубок міцної статури двадцяти років спускається доріжкою. Оза, його мати, маленька, тендітна жінка слідкує за ним, лютуючи.
Оза: Брешеш Пер!
Пер Ґінт: (не спиняючись) Ні, ні! Не брешу!
Оза: Забожись, коли це правда!
Пер Ґінт: Що божитись?
Оза: Тьху! Не смієш!
Ти казок мені наплів.
Пер Ґінт: (помовчавши) Ні, це правда, я божусь!
Оза: (забігає перед ним) І тобі цього не стид?
Десь пропадеш, десь дінешся,
Ґави ловиш – сіно жде.
Цап тобі заліз у тім’я,
Без штанів біжиш домів,
Без добичі, голіруч, –
Й не соромишся – до цього
Матері плести казок!
Отже – де ти стрівся з цапом?
Пер Ґінт: У бік від Гендина.
Оза: Ага!
Пер Ґінт: Сильно вихор дув відтіль,
Через що я й міг безпечно
Крізь гущавину пройти,
За якою він…
Оза: Так-так!
Пер Ґінт: Прислухаюсь нишком-тишком,
Як він б’є у сніг копитом,
Подивляю пишні роги,
Що виблискують до сонця,
Підсуваюсь по камінню,
Ледве в сніг не провалюсь,
Й бачу – олень велет-красень,
Звір, якого десять літ
Тут, повір, ніхто не бачив!
Оза: Боже хрань!
Пер Ґінт: Аж грянув стріл.
Цап скрутився, заметався,
Та за мить, нім він піднявся,
Я у нього на хребті!
Ліве ухо – лап в долоню,
Ніж із піхви вже добув,
Мить – і в грудь його загоню…
Гу! Як зірветься шалений,
Як брикне на рівні ноги,
Як рогами не метне!
Десь полетів ніж і піхва,
А мене він поміж роги
Як не вхопить, мов в кліщі,
Як не скочить, не шугне
Просто себе по хребті…
Оза: Христе!
Пер Ґінт: Мамочко! Чи ти
Той хребет коли-небудь
Бачила в житті?
Га! га! Майже милю вій там в’ється,
А не ширший від пили.
А внизу – сніги стовічні,
Западні і зломи скель,
Що із них вода кипуча
На сімнадцять тисяч ліктів
Вниз валиться ревучи.
Там, в горі, по тій пилі,
Посоромитись – стрілі –
Ми шуміли наосліп!
Я і олень. Вір мені:
Ще ні раз коня такого
Під собою я не чув.
Нам назустріч й попри нас
Сонця сипалось проміння,
Наче іскри з-під копит.
А
Майстер