ТОП просматриваемых книг сайта:
Смарагдове місто Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Читать онлайн.Название Смарагдове місто Країни Оз
Год выпуска 1934
isbn
Автор произведения Лаймен Фрэнк Баум
Жанр Сказки
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство OMIKO
Можливо, мені слід було б написати на титульній сторінці цієї книжки іншу назву – «Ліман Френк Баум та його кореспонденти», бо я використав багато пропозицій, переданих мені в листах від дітей. Колись я справді уявляв себе «автором казок», але зараз я просто редактор чи приватний секретар для багатьох молодих людей, ідеї яких мене просять вплести в нитку моїх оповідань.
Ці ідеї зазвичай напрочуд мудрі. Вони також логічні й цікаві. Тож я використовував їх завжди, коли мав таку можливість, і визнаю, що багато чим зобов’язаний моїм маленьким друзям.
Боже, яка фантазія в цих дітей! Іноді їхня сміливість та геніальність мене справді вражала. Тож впевнений, що в майбутньому казкарів не бракуватиме.
Мої читачі розповіли мені, що робити з Дороті, тіткою Ем та дядьком Генрі – і я підкорявся їхнім наказам. Вони також запропонували мені теми, на які можна писати згодом: цього насправді достатньо, щоб у мене не залишилось вільного часу.
Я дуже пишаюся такою співпрацею. Діти люблять ці історії, бо допомагали їх створювати. Мої читачі знають, чого хочуть, і розуміють, що я намагаюся їм догодити.
Наслідками такої взаємодії дуже задоволені не тільки я і видавці, а також (впевнений) діти.
Сподіваюся, мої любі, ми ще довго разом створюватимемо ці прекрасні історії.
I
Король Номів хоче повернути чарівний пояс
Король Номів був аж занадто розлючений. У такі періоди його краще не чіпати. Тож усі піддані трималися від нього якомога далі, навіть Головний Управитель Каліко.
Через це Король, якого звали Бурим Рокватом, скаженів у повній самоті. Він сердито міряв кроками свою печеру, повну коштовностей, і злував немилосердно. Раптом його наздогнала думка, що наодинці ятритися безглуздо: набагато краще й корисніше для здоров’я зігнати свою злість на комусь, принизивши його. Король підскочив до гонга і щосили вдарив у нього.
На поклик, тремтячи від страху, з’явився Каліко.
– Поклич до мене Головного Радника! – заревів розлючений монарх.
Веретеноподібні ноги Каліко винесли із зали його вгодоване тіло з максимальною швидкістю, й незабаром Головний Радник увійшов до печери. Король сердито мовив йому:
– Мій Чарівний Пояс привласнила якась дівчина, а тебе, здається, це взагалі не хвилює! Радник ти чи не радник? Як мені тепер чаклувати без Чарівного Пояса? Я ось-ось лусну від злості! Що ти на це скажеш?
– Деякі люди насолоджуються гнівом, Ваша Величносте, – незворушно відповів Радник.
– Згоден. Але скільки ще можна злувати? Я роблю це цілий ранок, день і вечір. Набридло! Радь щось!
– Що ж, – зітхнув Радник. – Отже: вам хочеться чаклувати, а ви не можете, тож, що робити натомість? Моя порада – треба позбавитися від бажання чаклувати.
Почувши це, король люто глипнув на Радника і почав смикати свої довгі білі вуса, поки не потягнув їх так сильно, що закричав від болю.
– Дурень ти, ось хто! – вигукнув він.
– Я поділяю цю честь із Вашою Величністю, – відгукнувся Головний Радник.
– Хо, варто! – тупнувши ногою, заволав Король.
«Хо» – це королівський спосіб сказати «Негайно до мене!». Почувши грізний рик Короля, варта одразу прибігла. Тоді Король віддав наказ:
– Прибрати звідси цього нахабу!
Охоронці схопили Головного Радника і закували його в ланцюги, щоб той не пручався. Але Король розійшовся ще дужче. Підскочивши до гонга, він щосили грюкнув у нього. І знову блідий від страху Каліко постав перед грізним монархом.
– Подати сюди мою люльку!
– Ваша люлька вже тут, Ваша Величносте, – несміливо нагадав Головний Управитель.
– Так набий її! – гаркнув правитель.
– Вона набита, Ваша Величносте.
– То розпали її!
Каліко набрався сміливості і продовжив нагадувати:
– Але люлька вже горить, Ваша Величносте, і ви навіть палите її.
– Що? Як так? – тут монарх похлинувся димом і, нарешті, помітив, що й справді курить. – Але чому ти так грубо нагадуєш мені про це?
– Ваша Величностей, я лише ваш вірний слуга, нещасний слуга, – лагідно відповів ном.
Покора Головного Управителя трохи заспокоїла Короля, тож він, пихкаючи люлькою, повільно пройшовся по печері. Але умиротворення тривало недовго і незабаром гнів зануртував у ньому з новою силою. Зупинившись перед бідним Каліко, монарх залементував:
– Що ти хочеш сказати своїм улесливим виглядом? Ти хочеш образити цим мене, коли я такий нещасний?
– Дозвольте запитати, що розлютило Вашу Величність?
– Як що? – Король навіть зубами скрипнув від люті. – Хіба ти не знаєш, що дівчина на ім’я Дороті та її подружка Озма заволоділи моїм Чарівним Поясом?
– Але