LITMIR.BIZ

      Офіційною ж датою заснування міста, від якого й ведеться нині його літопис, вважається 1654 рік. Саме тоді тут з’явилися служиві люди для спорудження перших міських мурів, а через два роки Харків став центром воєводства.

      Отже, в 2019 році, коли виходить у світ ця книжка, нашому улюбленому місту виповнюється вже 365 років.

      В основі міського герба – геральдичний щит, на зеленому полі якого зображені навперехрест наповнений плодами й уквітчаний ріг достатку й оповитий сріблястими зміями кадуцей. Із рогу виглядають червоні яблука, жовті груші й сливи, оранжеві абрикоси й синій виноград.

      Зелений колір у геральдиці символізує надію, радість, добробут. Ріг достатку – природні багатства. Кадуцей – неодмінний атрибут античного бога торговців, мандрівників, парламентаріїв Меркурія. Змії довкола кадуцея засвідчують мудрість.

      Походження Харкова розглядається і в унікальній монографії Д. І. Багалія і Д. П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування», котра писалася понад десять років і вийшла в двох томах-фоліянтах у 1905-му і 1912 роках.

      Міста на землях Дикого Поля будувалися як опорні фортеці для захисту від набігів татар. Цікаво, що під Харковом була прокладена система приміщень і підземних ходів для укриття жителів і евакуювання. Частково таємничі підземелля збереглися до наших днів.

      Загадка народження міста

      Та як же так? Невже наше місто таке молоде? Усього 365 років! Звісно ж, і в Україні, і в світі є міста набагато давніші – на сотні й навіть тисячі років. А давніше місто – давніша і його історія, отже, більше нагод ним пишатися.

      Можливо, є сенс зазирнути вглиб століть: чи не мешкали на нашому досить зручному для життя місці ще більш первісні поселенці?

      А місцевість справді дивовижна. Три сотні років тому наші річки повнилися рибою, у густих хащах довкола водилася дичина, а столітні дубові діброви давали чудовий будівельний матеріал для спорудження фортеці й житла.

      Кожне нове покоління харків’ян ретельно шукає сліди перших засновників рідного міста. І відшукує!

      Так, віднайдені документи, у яких іще з 1644 року згадується межиріччя Харкова й Лопані, як землі, що належали чугуївським служивим. У 1653 році сюди прибула перша партія поселенців – 33 особи.

      Є підстави думати, що й набагато раніше люди облюбовували ці місця для проживання.

      На території нинішнього Харкова віднайдені близько 70 археологічних пам’яток різних епох. Найдавнішій із них – стоянці первісних мисливців кам’яного віку біля станції Основа – 10 000 років. На південному заході, на правому березі річки Уди, знаходиться знаменита пам’ятка археології – Донецьке городище. Тут у другій половині Х століття виникло давньоруське місто Донець, яке згадується в Іпатіївському літописі за 1185 рік у зв’язку з походом новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців.

      У 2006 році Слобідська археологічна служба провела розкопки на вулиці Квітки-Основ’яненка, де вчені виявили кераміку, яку датували ХІІІ—ХІV століттями. Це неабияк потішило харків’ян: адже знахідка засвідчувала, що тут спинялися поселенці в добу Золотої Орди. І якщо відраховувати з того часу, то місту вже не менше 600 років.

      Та поки що роком народження сучасного міста Харкова наука вважає все-таки 1654-й. І в місті навіть сьогодні є родини, що ведуть свій рід від перших поселенців і, отже, живуть тут із покоління в покоління понад 300 років.

      Що таке Шарукань?

      Деякі автори пов’язують Харків із половецькою столицею Шарукань (Харукань) ХІ – ХІІІ століття. Ось хоча б такий авторитетний учений, як академік Б. Рибаков (1908—2001), ототожнював Шарукань із Донецьким городищем (усього за 10 км від центру нинішнього Харкова).

      Одні вважають, що слово «шарукань» половецькою означає «стійбище пастухів», від слів «шару» – пастух і «кань» – місце. Інші ж, що це – від «Шарук-хан», імені половецького хана.

Скачать книгу