LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ко – економи.

      Куртц – шахмейстер.

      Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.

      Калинович – учитель гімназії.

      Зозуля – помічник Ліхтаренків.

      Лікар.

      Харитон розсильний.

      Петро.

      Дем'ян.

      Дівчина.

      Юрба робітників.

      ДІЯ ПЕРША

      Кабінет.

      ЯВА І

      Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене…

      З середніх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорій Моисеевич? Заходьте!

      ЯВА ІІ

      Феноген і Маюфес.

      Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!

      Феноген. Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.

      Маюфес. Діла, діла, діла!

      Феноген. Загрібаєте грошики!

      Маюфес. Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!

      Феноген. Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!

      Маюфес. За стілько літ – другії купили не домики, а палати!

      Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?

      Феноген. Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють: учіться!

      Маюфес. Ето што-нібудь особенного!..

      Феноген. Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!

      Маюфес. Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив… Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!

      Феноген. А так… Слухайте, Григорій Моисеевич, чи нема у вас на прикметі земельки?

      Маюфес. Для вас?

      Феноген. Еге. Постарів, треба на свій хліб.

      Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.

      Феноген. Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.

      Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.

      Феноген. Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала…

      Маюфес. Што-нібудь особенного…

      Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?

      Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом.)

      ЯВА ІІІ

      Зеленський, а потім Феноген.

      Зеленський. От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, – треба загодить!

      Входе Феноген.

      Феноген. А що скажете? Кажіть скоріще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

      Зеленський. Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім'я… замовте словечко… (Виймає громі.)

      Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь – перше всього!

      Зеленський. Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.

      Феноген. Та я попробую… Тілько хто його знає, як… (Бере гроші.) Це ви мені позичаєте… А якщо нічого корисного не вийде – я віддам.

      Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)

      ЯВА ІV

      Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають – бери! і сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну-дають. Тут і гріха немає!..

      Голос Пузиря: «Феноген, давай халат». (У двері.) Ще не зашили, зараз принесу.

      ЯВА V

      Феноген, Марія Івановна. Соня і Кравчиха.

      Феноген. Нате, та скоріще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки. (Вийшов.)

      Марія Івановна. Ну лиш, приймаймось разом.

Скачать книгу