LITMIR.BIZ

Скачать книгу

й подріботів геть, у бік того підвального завертня. Рука в Генка тепер тремтіла, і промінь ліхтарика судомно стрибав з місця на місце, вихоплюючи то якусь запилюжену бочку, то знесене сюди старезне бюро, то стос старих газет, то…

      Він смикнув промінь назад до газет, і йому перехопило дух, коли світло впало на щось ліворуч від них.

      Ніби футболка… це ж футболка? Скручена, мов якась стара шмата. Щось поза нею, що може бути синіми джинсами. І ще щось схоже на…

      Щось луснуло в нього за спиною.

      Його взяла паніка, він нестямно кинув ключі на стіл і, розвернувшись, кинувся незграбно тікати. Минаючи ящик, він побачив, що спричинило той звук. Не витримала одна з алюмінієвих смуг і тепер шарпко стирчала, наче палець, що вказує на низьку стелю.

      Спотикача він подолав сходи, захряснув за собою лядові двері (у нього все тіло взялося гусячою шкірою; він це зауважить тільки пізніше), заклацнув замок на вушку і побіг до кабіни фургона. Він хапав повітря дрібними ковтками, з підсвистом, неначе поранений собака. Він немов крізь туман дочув Рояла, який спитав, що трапилося, що сталося там, унизу, а потім з виском, з ревом, на двох колесах, зариваючись у м’яку землю, кинув машину за ріг дому. Він не стишував швидкості, аж поки фургон знову не опинився на Брукс-роуд, і помчав у місто, до офісу Ларрі Кроккета. Лиш тоді його почало так зле трусити, аж він злякався, що доведеться зупинитись.

      – Що там було внизу? – перепитав Роял. – Що ти побачив?

      – Нічого, – відповів Генк Пітерз, і це слово вийшло у нього шматками, відділеними клацанням його зубів. – Я не бачив нічого і не хочу ніколи бачити того знов.

6

      Ларрі Кроккет уже готувався зачиняти контору і рушати додому, коли пролунав побіжний стук у двері й увійшов Генк Пітерз. Він досі мав наляканий вигляд.

      –Забув щось, Генку? – спитав Ларрі.

      Коли вони повернулися сюди з Дому Марстена, обидва мали такий вигляд, неначе хтось добряче був прищемив їм яйця, тож він видав кожному по десять доларів згори і дві шестизарядних паки «Чорної мітки»[91], а також закинув, що, либонь, найкраще буде, якщо ніхто з них не балакатиме зайвого про цю сьогоднішню екскурсію.

      – Я мушу тобі розповісти, – сказав тепер Генк. – Я не можу інакше, Ларрі. Я мушу.

      – Звичайно, гаразд, – сказав Ларрі.

      Він висунув нижню шухляду письмового стола, дістав звіди пляшку «Джонні Вокера» і щедро налив обом у пару картонних чарок.

      – Що в тебе на думці?

      Генк набрав повний рот віскі, скривився і проковтнув.

      – Коли я відносив ті ключі у підвал, щоб покласти їх там на стіл, я дещо побачив. Одяг, так воно виглядало. Футболка і, мабуть, якісь сині штани. І одна кросівка. Я думаю так, що то була кросівка, Ларрі.

      Ларрі знизав плечима й усміхнувся:

      – То й що?

      Йому здалося, ніби в грудях у нього залягла велетенська крижана брила.

      – Той малий син Ґліків, на ньому тоді були джинси. Так писали у «Віснику». Джинси, червона футболка з довгими рукавами і кроси. Ларрі, а що як…

      Усмішка Ларрі трималася.

Скачать книгу