ТОП просматриваемых книг сайта:
Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
Читать онлайн.Название Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану
Год выпуска 2012
isbn 978-966-03-6085-3
Автор произведения Олексій Кононенко
Жанр Мифы. Легенды. Эпос
«Скульптурні зображення голови верблюда неодноразово зустрічалися під час розкопок пам'ятки епохи бронзи Алтин-депе. Знайдена навіть мініатюрна глиняна повозка з головою верблюда (давній художник зобразив запряженого верблюда). Найбільш ранні кістяні останки цієї тварини також зустрічаються вже в епоху ранньої бронзи, 5 тис. років потому, значно раніше, ніж з'являється в Туркменістані кінь. У сучасний період на території Туркменістану розводять одногорбих верблюдів. Археологічні знахідки свідчать, що давнє населення розводило не одногорбих, а двогорбих верблюдів (глиняна фігурка, знайдена в Алтин-депе).
За зовнішнім виглядом дикі двогорбі верблюди значно відрізняються від домашніх. Вони відносно легші, мають високі ноги і маленькі горби. Двогорбі верблюди мешкають у сухих, але прохолодних регіонах, тоді як одногорбі верблюди – мешканці спекотних засушливих зон. Одногорбий верблюд економічно вигідніший, тому що швидший від двогорбого у ході і має більшу молочну продуктивність. Одногорбий верблюд з'являється на теренах Туркменістану значно пізніше двогорбого».
Було це, чи не було, а в минулі часи жив чоловік на прізвисько Бахаветдін-Верблюд, і не було у нього дітей. Одного дня порадився він з дружиною, і вони вирішили продати всю худобу і піти до Кааби. Увечері лягли вони спати, а коли перейшло за північ, якийсь чоловік раптом промовив:
– Хук хак,[8] гей, Бахаветдіне, чому ти сумуєш?
Тоді Бахаветдін відповів:
– Немає у мене дітей, тому й сумую.
– Бог дасть тобі сина, а ти назови його Маммедджаном, – сказав той чоловік і зник.
Рівно через дев'ять місяців і десять днів народився у Бахаветдіна син, і його назвали Маммедджаном.
Бахаветдін, не маючи коштів, подався пасти верблюдів,[9] а сам усе згадував Маммедджана. Коли його синові пішов восьмий рік, почав він гратися з іншими хлопчиками, а ті й кажуть йому:
– Був би ти хороший, хіба допустив би ти, щоб твій батько пас верблюдів?
Маммедджан прийшов додому і запитав:
– Матінко, у мене ж батько є?
– Є, він пасе верблюдів, – відповідала мати.
Взяв тоді Маммедджан у руку палицю, захопив із собою перепічку і вирушив на пошуки свого батька. Ішов він три дні і нарешті підійшов до стада верблюдів. Запитав він пастуха:
– Чиї це верблюди?
– Бахаветдіна-Верблюда, – відповідав пастух.
Пішов Маммедджан далі, і знову натрапив на стадо. Дивиться він – збоку біля стада сидить якийсь старий і годує борошняною бовтанкою стару верблюдицю. Підійшов до нього Маммедджан, привітався, і старий йому відповів. От сіли вони, і старий почав запитувати хлопчика:
– Звідки ти і куди йдеш?
– Мій батько пішов пасти верблюдів, і я йду до нього, – відповідав хлопчик.
– Хто ж твій батько? – знову запитав старий.
– Мій батько Бахаветдін-Верблюд, а мати
Пастухи Туркменії, які займалися відгінним скотарством, більшу частину часу були відірвані від своїх родин. Робота пастуха вважалася важкою (вони жили в землянках і куренях, подовгу буваючи під відкритим небом і страждаючи від спеки, дощів та морозу) і небезпечною (постійно доводилося захищатися від хижих звірів та грабіжників).