LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Почувши це, широкоплечий Супрун враз прокинувся від своєї мовчанки й зареготав тим же таки добродушним басом. Швидкий спалахнув (він у перший раз спалахнув), і розгубившись, затикався. Годі він зі злістю подивився на Супруна, зиркнув таким же чином і на Чапчика, зі справжньою ненавистю зміряв з голови до ніг пристаркувату жінку, що її він взяв за матір якогось шахтаря й яка, як виявилося, була звичайнісінькою собі спекулянткою, – і все це, так би мовити, проробивши, вийшов суворий і не задоволений з купе.

      Цей випадок, безперечно, сподобався Чапчикові: мовляв, нарешті Швидкому хоч трохи збито пиху: ну, хіба б справді досвідчена людина попалася на такий гачок? Словом, Чапчик зідхнув з полегшенням.

      Ага, чортова кукла, – подумав він, – попався? Ото не задавайся на задрипані макарони. Подумаєш, який досвідчений шахтар!

      В уяві селюк уже бутузив свого супротивника, так би мовити, на всі заставки. Бутузив так, як йому хотілось. І коли б він мав упевненість, що з-під цих його ударів Швидкий уже не виприсне, – він би був цілком задоволений. Та лихо було в тому, що всі ці удари були покищо уявними. Це зовсім не значить, що він не здібний по-справжньому «показати» себе перед містечковими комсомольцями – він ще покаже! Але перед якими… от? Перед подібними до самовпевненого й досвідченого Швидкого? Перед цими все таки важкувато!

      З таким зневір’ям до своїх сил він їхав аж до районного вугільного центру. З таким зневір’ям він вирушив і до шахти: в районі їх довго не затримували – позаписували в якісь книжки, наділили відповідними папірцями й побажали всього найкращого.

      З добрими дорогами ще не всюди гаразд. Але це був один із тих капітальних шляхів, що їх ми тепер чимало найдемо й на Донбасі й що вкупі з палацами культури, з радянськими житлобудами, з новими заводами та шахтами в корінний спосіб змінюють обличчя всієї нашої країни. Були й добрі коні, був непоганий і фаетон. Правда, сидіти було не зовсім зручно, бо заважали Супрунів і Швидкого чамайдани (Чапчикова скриня стояла в ногах напівглухого візника), але цієї незручности селюк не помічав: думки працювали йому в зовсім іншому напрямку й зупинялися на більш серйозних справах.

      Не помічали, мабуть, покищо цього і його товариші: і вони були зосереджені й їм було не до дрібниць. Довгий час їхали мовчки. Коли їхали поїздом, раз-у-раз перекидалися словами, а Супрун навіть насвистував якусь пісеньку, та вже в районному центрі все це вгомонилось. Можливо, навіть, що й розв’язний Швидкий принаймні сяк-так відчував серйозність моменту: принаймні і йому слова покищо не навертались на язик. Очевидно, всі думали про іспити і про те, що їм несуть найближчі загадкові дні.

      А втім, коли сонце надзвичайно душного дня зупинилося в зеніті й немилосердно почало палити голову, Чапчик помітив не тільки незручність, – він помітив, що вони досі не зустріли жодного гайка, в якому можна було б відчути деяку прохолоду й помітив, що весь ляндшафт нового краю муляє йому очі: сиротливий степ

Скачать книгу