LITMIR.BIZ

      Стояла темна ніч, чорна, немов смола, тож він узагалі не міг нічого розгледіти, особливо ж коли його очі були звикли до світла свічки. Загадковий крик повторювався знову й знову, неначе це був зойк відчаю, що долинав з моря. Лікар не міг збагнути, що б це могло означати. Та дуже скоро йому здалося, що звук наближається. Тож, схопивши капелюха, він вибіг на веранду.

      – Що таке? Що сталося? – загукав він у темряву над морем.

      Відповіді не отримав. Та скоро, з помахом крил, що мало не загасив свічку, великий морський мартин опустився на перила плавучої пошти поряд із ним.

      – Лікарю, – задихано мовив мартин, – світло мису Стівена не горить. Я не знаю, яка причина. Але раніше воно ніколи не згасало. Ми використовуємо його як знак, де земля, коли літаємо в темряві. Ніч зараз чорна, як чорнило. Боюся, якийсь корабель обов’язково вріжеться в мис. Тож я подумав, що краще прилетіти й сказати вам.

      – Святі небеса! – скрикнув Лікар. – Що ж там могло трапитися? Там живе доглядач маяка, який доглядає за вогнем. Чи горіло світло раніше цього вечора?

      – Не знаю, – відповів мартин. – Я повертався з полювання на оселедців, вони зараз якраз пропливають трохи далі на північ, ви ж знаєте. Й, очікуючи побачити світло, збився з дороги й залетів на декілька миль далі на південь. Коли ж зрозумів, що помилився, то повернув назад і полетів понад водою, тримаючись близько до берега. Так я прилетів до мису Стівена, але світла там не було. Було так же темно, як і скрізь. Я й сам би міг врізатися прямо в скелі, як би не летів обережно.

      – Як далеко це звідси? – запитав Джон Дуліттл.

      – Ну, по суші це буде двадцять п’ять миль до того місця, де стоїть маяк, – повідомив мартин. – Проте по воді вийде тільки близько дванадцяти, мені так здається.

      – Гаразд, – Лікар став поспішно надягати пальто. – Почекай хвильку, доки я розбуджу Чап-Чап.

      Лікар побіг на кухню поштового відділення й розбудив бідолашну комендантку, яка міцно спала біля плити.

      – Послухай, Чап-Чап, – проказав він, торсаючи її. – Прокидайся! Світло мису Стівена згасло!

      – Щощетамтаке? – пробурмотіла Чап-Чап, розплющуючи свої сонні очі. – Які-такі стіни згасли?

      – Та ні, згас маяк на мисі Стівена, – повторив Лікар. – Щойно прилетів мартин і повідомив мене. Судноплавство в небезпеці. Кораблетрощі, ти ж розумієш, і все решта. Прокидайся й приходь до тями заради Бога!

      Нарешті бідна Чап-Чап, повністю прочумавшись, зрозуміла, в чому річ. І вже через мить вона вже була на ногах і почала діяти.

      – Я знаю, де це, Лікарю. Я лечу туди негайно… Ні, мені не треба, щоб мартин мене вів. Хай він буде з вами й вам показує дорогу. Відразу ж вирушайте услід за мною в каное. Якщо я щось з’ясую, повернуся й зустріну вас на півдорозі. Якщо ні, то чекатиму на вас біля вежі маяка. Слава Богу, погода зараз спокійна, хоча ніч і темна, хоч в око стрель!

      Сплеснувши крилами, Чап-Чап випурхнула прямо через відчинене вікно й полетіла в ніч, а Лікар тимчасом схопив свій невеличкий чорний медичний саквояж і, гукнувши мартинові, щоб той летів за ним, побіг на інший бік понтону, відв’язав каное й заскочив у нього. Потім відштовхнувся, обплив Нічию Землю й щодуху повеслував до мису Стівена, що видавався в море.

      На півдорозі до довгого пасма суші, що врізалося в похмурий океан, Лікареве каное перестріла Чап-Чап, хоча як вона знайшла його в такому мороці, орієнтуючись тільки на плескіт весел, знає один Господь Бог.

      – Лікарю, – повідомила вона, – якщо навіть доглядач маяка і знаходиться всередині, то він має бути хворим чи іще щось. Я барабанила у вікна, але ніхто не відгукнувся.

      – О Господи! – прошепотів Лікар, веслуючи так гарячково, як ніколи. – Хотів би я знати, що ж там могло трапитися?

      – Проте це ще не найгірша новина, – продовжила Чап-Чап. – По той бік мису – ви не можете цього побачити звідси – там видно сигнальний вогонь великого вітрильника, який іде на південь, тобто прямо на скелі. Вони не бачать маяка й не здогадуються, в якій вони небезпеці.

      – Боже мій! – простогнав Лікар і мало не поламав весла, спінюючи воду за кормою, аби тільки каное рухалося швидше.

      – Наскільки далеко зараз корабель від скель? – спитав мартин.

      – Десь за милю, я б сказала, – відповіла Чап-Чап. – Але це великий корабель, судячи з того, як високо знаходиться сигнальний вогонь на щоглі,

Скачать книгу