Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

ви його ведете сюди? Хліба я не продам!

      Усі здивувалися, аж поторопіли.

      – То коли не продаси, – загвалтував жид, – насцо з було мене водити? Мені ніколи, в мене сце он скільки діла, а вони водять!.. – Та й побіг з двору.

      Чіпка заховався знову в хату; Лушня й Пацюк, похнюпивши голови, за ним увійшли.

      – Чи ти не здурів, Чіпко? – трохи перегодя питає Лушня. – Такого дорогого купця та відіслати… Кому ж ти хліб збудеш?

      – Я сказав, що не продаю!

      – А що ж? Хіба краще, як він у тебе зогниє?… Га?… Лежить собака на сіні…

      Чіпка грізно зиркнув на його… Лушня затих. На той час у хату вскочив Матня.

      – Га-га, братця! Є! гуляй! – кричав він, держачи обома руками пляшку з горілкою.

      – Де ти запопав? – зрадів Пацюк.

      – Знайшов, братця!

      – Де?

      – У шинку…

      – Як же ти?

      – А так… – Матня показав руками, як він схопив пляшку.

      Розмова повернула на інший шлях.

      – Та як же ти – чи украв, чи одняв? – допитувався Пацюк.

      – Не питай, як, а питай – чи добра! – каже Матня, частуючи Пацюка.

      Той похвалив. Матня до Чіпки.

      – Ось на, братику, покуштуй! Ось – на! Сказано: губи злипаються, така добра!

      Чіпка випив. Випив і Лушня. Горілка розв’язала язики, почались кази та перекази…

      Лушня знову пристає до Чіпки: чом та й чом хліба не продає?

      – Не продам я жидові, – одказує Чіпка.

      – Та кому ж ти продаси його?

      – Нікому!

      – А шкода! Зогниє – так ні за цапову душу… й чарки горілки не вип’ємо! Продай, кажу. Продай, брате! Ти знаєш, як загуляємо?

      – Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофію, як не хочеться!.. – верзе Чіпка вже напідпитку.

      – А нащо ж воно?… Одно ж – зогниє!..

      – Ну, так стійте: піду завтра до Грицька… Коли йому не продам, то хоч так віддам…

      – Тю-тю! То ти краще мені так віддай, – каже Лушня. – Я знаю, як поверну. А Грицько – що? Звісно – багатир: візьме собі, поживе й спасибі не скаже…

      – Другому нікому не продам… не годиться!

      Далеко за північ товариство підбивало Чіпку кому продати хліб – то продати, а даром Грицькові не давати. Чіпка не згоджувався.

      – Я з ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями вкупі овець пасли… Хай йому на нове хазяйство. Нехай хоч він чесно поживе мою працю, коли так судилося!

      XVII. Сповідь і покута

      На другий день, рано-вранці, Чіпка пішов до Грицька. Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш та рядка прутнястих верб. Двір був просторий, чистий, оплетений; ззаду, на току, стояли ожереди соломи; з лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник; з правого – хлівець, загорода та погріб. Коло воріт, над перелазом, білів новою цямриною колодязь, виглядав на шлях новим високим журавлем…

      Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. На собачу брехню вибігла з хати молода, як дівчина,

Скачать книгу