LITMIR.BIZ

      Бо молодий ходу звиннішу має,

      ступає легше

      і втікає швидше!

      Як можна ще втекти!

      Що ти сказала?

      Я знаю, я на те не заслужив,

      щоб ти слова на мене витрачала…

      а тільки я хотів… Ні, я не вартий…

      Вітаю вас, царівни…

      Постривай!

      Що ти хотів?

      Спитати…

      А, спитати!

      Ні, не питай, я не люблю питання.

      То я таки піду…

      Питай, питай,

      я відповім.

      Пророчице, скажи,

      чи я верну живий з моєї справи?

      Чого ти, власне, в мене се питаєш?

      Питай в Гелена, та чи мало ж є

      у нас у Трої віщунів?

      Вже пізно

      шукати їх тепер.

      Та що ж тобі

      з мого пророкування? Про Кассандру

      лихая слава в Трої. Хто їй вірить?

      Ніхто з людей.

      Не знаю сам чому,

      але мені бажалось би почути

      на се відповідь, власне, від Кассандри.

      Ти б їй повірив?

      Може б, і повірив.

      Та тільки «може»?

      Я вразив тебе?

      О ні, я звикла, що мені не вірять!

      А все ж пророкування вислухають.

      На жаль!

      Я прагну вислухать його!

      А якби часом я тобі сказала –

      я не кажу, се тільки так, наприклад, –

      щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?

      Чи ти б послухав?

      Ні, скажу по правді,

      не міг би я послухати тебе,

      хоч би ти смерть видиму віщувала,

      бо нечестю було б зректися потай

      того, що сам же я вхвалив прилюдно,

      на що пристав незмушений, по волі.

      То нащо знати, що тебе спіткає?

      Так, я люблю дивитись долі в вічі.

      О ні, Долоне, ти того не любиш,

      ніколи не любив, даремне кажеш!