LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вдячно думав про дружину, що вона його за ці роки не покинула, і вдячно думав про себе, що він вчасно отямився і повернувся до неї.

      Але довга звичка спати на казенному дивані не минула безслідно, і вранці Єрмолкін, розплющивши очі, довго не міг зрозуміти, де перебуває і хто лежить поруч із ним. Потім усе згадав і посміхнувся.

      Згодом він встав, одягнув смугасту піжаму (з вечора приготовлена дружиною, вона висіла на бильці стільця), взув капці, пішов до поштової скриньки і витяг з неї всі газети, які передплачував, у тому числі й свої рідні «Більшовицькі темпи».

      Власне кажучи, він розпочав свій день, як звичайно, як розпочинав його усі чотирнадцять літ своєї журналістської діяльності. Але принципова різниця полягала в тому, що сьогодні він узяв читати свою газету не як редактор, а як звичайна благополучна людина, котра має звичай зранку, перш ніж братися за виконання своїх повсякденних обов’язків, у спокійній домашній обстановці за склянкою чаю ковзнути по рядках неуважним поглядом і відзначити, що у світі відбуваються такі й такі події.

      Отже, він почав ковзати поглядом по рядках і розпочав з передовиці. Але недовго йому вдалося зображувати з себе звичайного читача. Поступово над читачем взяв гору редактор. Далася взнаки багаторічна звичка, і, одірвавшись од чаю, він почав ложечкою водити по рядках, автоматично відзначаючи, скільки разів трапиться слово «Сталін», чи правильно розставлені коми та крапки, чи тим шрифтом набрано статтю і взагалі, чи все гаразд, і раптом…

      Їй-богу, не хочеться далі писати, рука не піднімається і перо випадає з рук.

      «Вказівки товариша Сталіна, – прочитав Єрмолкін, – для всього народу нашого стали мерином мудрості і глибокого осягнення об’єктивних законів розвитку». Єрмолкін нічого не втямив і знову прочитав. Знову не втямив. Слово «мерином» чимось йому не сподобалось. Він відкинув ложечку, взяв олівець і, поставивши на берегах газети спеціальні значки, що означали вставку, замінив це слово «тягловою одиницею кінського поголів’я». Прочитав усю фразу в новій редакції: «Вказівки товариша Сталіна для всіх радянських людей стали тягловою одиницею кінського поголів’я мудрості і глибокого осягнення об’єктивних законів розвитку суспільства». У новому вигляді фраза зрозумілішою не стала.

      Відновив «мерином», ще раз прочитав і…

      Катя прасувала на кухні чоловікові білу сорочку, коли почула нелюдський крик. Вбігши до кімнати, вона побачила чоловіка в неприродній позі. Повільно сповзаючи на підлогу, він смикав ногами, бився головою об спинку стільця і, вирячивши очі, репетував так, наче два десятки скорпіонів уп’ялися в нього з усіх боків.

      – Борисе! – вигукнула Катя, кидаючись до чоловіка і термосячи його за плечі. – Що з тобою?

      Борис волав, продовжуючи сповзати. Вона схопила його попід руки і тягла до себе, намагаючись втримати на стільці. При всій зовнішній миршавості він виявився дуже важким. Нарешті їй вдалося надати його тілу стану нестійкої рівноваги.

      – Ти посидь, – сказала вона, притискуючи

Скачать книгу