LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ні прекрасної південної ночі. Він уже забув, як він високо ставить себе за відвагу й волю, і відчуває себе зараз страшенно нікчемною людиною. Він навіть хоче, щоб хтось плював йому в обличчя – плював довго, настирливо й образливо.

      Аґлая, очевидно, уважно стежила за своїм супутником і тому поспішила йому на допомогу.

      – Ти, друже, безперечно помиляєшся, – сказала вона. – Ти глибоко помиляєшся.

      – Ти говориш про Богоматір?

      – Я говорю про тебе. Ти помиляєшся, коли думаєш, що тебе довго буде тривожити невпевненість. Це – коротке, тимчасове явище й воно скоро зникне.

      Вона підвелась, знову сіла на траву і його примусила сісти біля неї.

      – Так-то, мій хлопчику! Хто хоче бути вольовою людиною, той не може не побороти в собі невпевненість, – сказала вона й положила свою руку на його голову.

      Вже стояла глибока південна ніч. На Славуті кожної хвилини прокидались якісь неясні звуки. Десь ревів пароплав, і далеко на півдні пливли його привабливі вогні. Раз-у-раз фаркали й падали аероліти і тривожили очі загадковим світлом свого ярко-срібного горіння.

      – Так, – раптом промовив Дмитрій. – Хто хоче бути вольовою людиною, той не може не побороти в собі невпевненість. І ти правду говориш, що я вже її поборов. Я не можу не побороти, бо майбутнє за моєю молодою нацією і за моєю молодою клясою.

      Він узяв її руку й міцно стиснув. Жива людина знову прокидалась у нім, і він ще раз перетворювався. Він навіть не помітив, як Аґлая іронічно посміхнулась, коли він майбутнє своєї нації зв’язував з «якоюсь там» клясою.

      – Я іноді буквально задихаюсь од щастя, – говорив він далі, скидаючи з кручі камінці й зовсім не помічаючи, що його розмові бракує елементарної послідовности. – Темні сторони нашої дійсности тоді зовсім зникають із моїх очей, і я починаю рости і виростаю у велетня. Бо й справді: в суспільстві не може бути такої ситуації, коли неможлива боротьба. Коли ж це так, то… як усе-таки весело жити «на етом свєтє, господа»… Ти не можеш і уявити, як я полюбив це заяложене слово – прогрес. Прогрес – це ж, по суті, якір спасіння. Це ж вихід із того становища, що в нього зайшла революція.

      – Але ти говориш зовсім, як учень першої групи, – сказала Аґлая.

      – Цілком справедливо! – гаряче підхопив Дмитрій. – Я і єсть учень першої групи й маю мужність визнати це. Така вже логіка подій: хто хоче жити в наші дні, той обов’язково мусить починати з абетки…

      – І витягнути з архіву старі гасла?

      – А хоч би й так. Хіба революційні гасла сьогоднішнього дня завтра не можуть стати революційними? Хіба ми не маємо прикладів? І навпаки: хіба льозунги якогось 1917 року сьогодні не стали фарисейством і матеріялом для спекуляції? Це не значить, що ми збанкротували, а це значить, що треба бути діалектиком. Сьогодні масу можна повести тільки під тим стягом, що на ньому буде чітко написано – «прогрес».

      – Навряд тільки чи вона піде за тобою, бо маса не терпить абстракції. А прогрес – це для неї абстракція.

      – Цілком погоджуюсь, – сказав Карамазов. – Але я далеко стою

Скачать книгу