ТОП просматриваемых книг сайта:
Кола на воді. Олена Печорна
Читать онлайн.Название Кола на воді
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-5319-6, 978-966-14-5323-3,978-966-14-4817-8
Автор произведения Олена Печорна
– Чудова ідея. Ви й далі будете подругами.
Дівчинка міцно притисла до серця стовпчик зошитів і знову заплакала, тільки цього разу якось по-світлому, звільняючи душу від застарілого болю.
– Я… Я не знаю, як це сталось. Ми нічого не встигли зрозуміти. Був звичайний недільний ранок, правда, спекотно – жах. Я зайшла до Оксанки, ми щось читали, здається, дівчачий журнал, потім Оксані захотілося малювати, вона малювала, а я розповідала про санаторій, куди з батьками поїду. Ірина Петрівна зазирнула до нас й попередила, що до неї мають прийти учні. Ми попросились піти гуляти, вона не пустила одразу, просила зачекати, а потім дозволила, тільки недалеко й ненадовго. Вона, коли заняття закінчаться, мала зателефонувати, щоб Оксанка поверталась назад. Ми й пішли. Було стільки сонця, хотілося заховатись від нього. Ми вирішили майнути до парку, там затишно й не так спекотно, ще й в класики пограти можна, не зважаючи на рух машин, як у дворі. Оксанка в останню мить чомусь ще й м’яча взяла, краще б вона… краще б я…
– Віко, сонечко, минулого не повернути назад. Розумієш? Ти не винна. Ти ні в чому не винна. Та й до чого той м’яч?
Дівчинка витерла вологі щоки, розтираючи гіркоту по всьому обличчю:
– Це все він. Ми спочатку, як і планували, погралися в класики, а потім вирішили з м’ячем: вона мені кидала, я – їй. І треба ж було йому відскочити й полетіти на галявину, а там якісь хлопці старші відпочивали й жартома вдарили по ньому, і так, що м’яч аж у кущі залетів. Ще й сміялися, а Оксанка… Оксанка пішла його забирати, а потім… крик… і більше я її не бачила. Ми всі одразу ж кинулися шукати: й хлопці, й дідусь, котрий сидів на лавці поруч. Він, здається, й міліцію викликав. Там… розумієте. Чоловіча спина майнула в кущах – миттєво, а потім… в траві… босоніжка Оксанчина… одна. Ну куди вона боса? І м’яч той клятий поруч лежав! Ну навіщо? Навіщо ми його взяли тоді?!! Господи!
До кімнати забігли батьки й налякано кинулись до дитини. Мати притискала до себе заплакане обличчя й цілувала. Батько мовчки гладив плече й міцно стискав другу руку в кулак. Анатолій винувато підвівся:
– Вибачте, заради Бога. Спасибі, Віко.
– Ваню, проведи гостя. Вибачте, але…
– Так-так, розумію. Ще раз дякую.
Вже біля самих дверей його зупинив дитячий голос:
– Дядьку Толю, ось цього блокнота заберіть назад, він списаний… Це її щоденник.
Чоловік тремтячою рукою взяв несподіваний скарб і відчув, як гаряча хвиля прориває всі захисні бар’єри свідомості. Щоденник. Його дівчинка вела щоденник. Тієї ж миті чиїсь невидимі пальці торкнулись віконного скла і почулась мелодія – така знайома і щоразу нова. Дитячі очі щасливо посміхнулися:
– Дощ.
У порожньому будинку чекала солодка жінка. Власне, якщо вона там була, дім не мав бути порожнім? Сліпі очі вікон тактовно промовчали. Таки пустий – все одно, що магазинний ящик, з якого раптово вийняли товар. З порогу почулося