LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Анатолій згадав про передачу й зітхнув (ну не йти ж до колишньої з пустими руками: все-таки лікарня, не годиться), вийшов і пройшовся вздовж алейки, де на зацілованих сонцем тротуарах стояли лотки з дарами червневого літа, а потім якось випадково наштовхнувся на стареньку з двома кошиками.

      – У мене, синочку, своє, домашнє. Ось цими руками вирощене. Дивись, огірочки – аж солодкі, пахнуть! І полуничка перша, красуня. Як вона у спеку й налилася так? Бери, не пошкодуєш.

      Анатолій відклав кілька огірків, а потім перевів погляд на стиглу красуню. Пахне як. Чоловік примружив очі від задоволення, і чомусь одразу ж пригадалось, як Іринка, будучи вагітною, з’їдала по кілограму цього ягідного дива за раз.

      – Зважте й полуниці, було б тільки в чому її вимити… там.

      Старенька завмерла, а потім подивилась так сонячно:

      – На передачу купуєш? Бачу-бачу, в лікарню. На, сину, а гроші свої назад забери. Не треба.

      – Та ви що! У мене є, чим заплатити, я… я можу ці кошики оптом придбати.

      – Можеш, можеш. А серце людське купиш? Я ж від щирого серця. Візьми. У мене дочка, коли третю поспіль дитину втратила, так і не виносивши, нічого не хотіла, жити не хотіла, а мої молитви та яблучка з саду рідного повернули до життя бідолашну. Бери-бери, синку, дивись, хвороба й відступить.

      Чоловік вдячно торкнувся пошерхлої руки. Ну от, зовсім незнайома людина, а щиро так. Принишкла біда за спиною здригнулась й розділилась навпіл.

      – Іди з Богом, синку. А ще молись.

      У лікарняній палаті пахло ліками й спекою. На стіні жовтою плямою застрягло обіднє сонце. Жінка сиділа в кутку ліжка й розхитувалась на ньому вперед-назад, вперед-назад.

      – Іро, це я. Привіт.

      Не ворухнулась.

      – Ось, тут для тебе. Покуштуй.

      Пусті очі й тиша. Чоловік розгублено сів поруч.

      – Іро, це важливо. Послухай, будь ласка. Де живе Віка? Ота руда дівчинка, з ластовинням на носі. Мені потрібна її адреса, дуже-дуже потрібна. Терміново. Ти чуєш?

      Жінка хитнулась туди-сюди, туди-сюди, а лікар в кутку розчаровано розвів руками.

      – Безнадійно. Ви бачите, в якому вона стані? Відгородилась від світу й мовчить, мовчить – годинами, правда, іноді оживає, а тоді бурмоче без упину.

      – От бачите. Значить, говорить таки. Що? Що говорить?

      Чоловік відійшов до дверей, протер скельця окулярів й винувато промовив:

      – ВОДА.

      Це було схожим на біг… по колу. Спека. Спека. Спека. І раптом ВОДА. Чоловік затискав скроні долонями й знову і знову розпочинав цей диявольський біг. Хто? Як? Чому? Дві дитини – і жодної відповіді. Але комусь потрібні були ці смерті? Абсурдні й незрозумілі смерті. Навіщо, навіщо топити? Вода. Озеро. Мертві дівчатка. Цього не могла зробити нормальна людина, та й просто людина – не могла. Господи, за що б зачепитись? Де дістати адресу тієї Віки?

      Чоловік здригнувся й налякано зробив крок назад. Ні, ні. Повернутись у це місце – все одно, що померти… заново. Однак ноги чомусь привели його саме сюди. Парк неначе впізнав, зітхнув тишею напівпорожніх

Скачать книгу