LITMIR.BIZ

      Квартира зустріла вже знайомою тишею. Дихати було важко. Здавалося, у кімнатах повзало болото. Бр-р-р. Анатолій відчинив усі вікна навстіж, й гарячий вітер пройшовся кімнатами. Це ж треба! Цього літа навіть протяги не рятують від спеки. На підвіконні дитячої кивнув головою кактус, а чоловік раптово завмер над ним, все одно що над святинею.

      Кактус. Анатолій пам’ятає, що не одразу помітив його появу тут, а коли таки роздивився, то довго не міг збагнути, чому ці колючки? Чому не інша квітка? Будь-яка. Дівчатка ж люблять квіти, а в його Оксанки чомусь цей завмерлий їжак на підвіконні. Якось не втримався і запитав. Його дівчинка пояснила все просто. Мовляв, кактус лише зовні колючий, а всередині – ніжність, і та ніжність рано чи пізно виповзе назовні квіткою. Ось так. Головне – вірити, що вона в ньому є. Господи! От якби з колючок виповзла і його душа. Може, тоді б менше боліло?

      Схилився, обперся на підвіконня й довго дивився вниз, хапаючи вогняне повітря ковтками, а там, на сірому асфальті, якесь маля натхненно вимальовувало крейдою хмаринку з краплями дощу. Оце так мрія. Одна на всіх. Вода. Малюнок. Він же прийшов сюди по той малюнок. Де ж він? Ось. Не зник, значить, йому не привиділось. Чоловік обережно поклав знахідку в кишеню сорочки на грудях, аби ближче до серця, й обвів поглядом простір довкола. Ще б щось віднайти, бодай якусь підказку. Заходився методично, одна за одною, оглядати шухляди письмового столу.

      Книжки, книжки, зошити. Все це ще з попереднього навчального року лишилось. Акуратно підписані, складені рівними стовпчиками. Ось кілька чистих, очевидно, Іра придбала для цьогорічного першого вересня. Кому вони тепер знадобляться? Журнали, вирізки, малюнки, якісь браслетики, сердечка, розмальовки… листівки, привітання: «Оксанко – ти найкраща подруга у світі!» Підпис: «Віка». Віка…Того дня, у парку, з Оксанкою, здається, була саме вона. Треба ж… В останні миті життя його дитини поруч був не він, і навіть не Іра, а ця дівчинка. І що він знає про неї? Що смішна, руденька, з веснянками на носі. І все. Де живе, навіть точно не знає. Поруч десь, у центрі міста, однак де саме?

      Чоловік згріб увесь скарб до папки, зачинив вікна, полив кактус й поспіхом вийшов з будинку. Але його помітили й радісно підскочили на місці. Стара кістлява знайома лишень підморгнула сивим оком, мовляв, тепер куди? Він не знав. Та що він знав?… Недільний тато. З під’їзду вигулькнула постать і завмерла:

      – Анатолію Миколайовичу? Ви? У своїх були? Ой! Та що це я, стара

Скачать книгу