Зірка для тебе - Дара Корній

Скачать книгу

що виходять із дитбудинків, не дуже мріють опинитися на волі. Льошка мав слушність. Сергій пригадував відчайдушний переляк в очах тих, кому завтра покидати стіни дитбудинку. Так, страх. Бо тут за державних дітей, якими називали сиріт, думали інші, тобто держава. Тупо, неправильно, але… Вона вдягала, лікувала, годувала, мила, чистила, давала дах над головою. Те все робилося кепсько, частенько як-небудь, але робилося. А на волі? Матеріальну допомогу, яка видавалася сироті як відкуп, глупе ненавчене дитя спускало за два-три дні. А далі? Зимно, немає за що купити їсти, нема де жити, ні грама бажання працювати без примусового горлання директора чи підганяння дрючками наглядачів. І ти повертаєшся назад у дитбудинок, щоб не вмерти. Та тебе там не дуже чекають, бо твоє місце вже зайняте іншим безхатченком. І чи хочеться тоді на таку волю? На волі треба вчитися по-новому тим премудростям, які має в собі від народження звичайна людина, що там виростала: просте заварювання чаю, штопання шкарпеток, купування мила, зубної пасти і щітки, прального порошку, шампуню, взуття, одягу, каструль, пательні, смаження яєць, пришивання ґудзиків, миття посуду (не для всіх із примусу, а для себе) і ще купища превелика щоденного рутинного непотребу, який у дитбудинках за тебе робили і який тебе не навчили робити. Той вільний світ такий. Він наче каже: все у твоїх руках, тобто абсолютно все, а не тільки те, що ти готовий брати-отриму-вати вибірково.

      Чи можливо вижити на волі після дитбудинку? Сергій і дехто з хлопців та дівчат зумів, Льошка і більшість дитбудинківських – ні. Сергій часто згадує слова однієї мудрої людини, випускника дитбудинку, успішного хірурга, якого колись запросили до них у сиротинець із виховною метою. Він сказав:

      – Дитячий будинок – то соломинка для тих, кого майже втопили.

      Сергій зумів утриматися на плаву, вхопившись міцно не лишень руками, а й зубами за ту соломинку. Бо йому допомагали. Той, хто над ними тримає небо, чомусь пожалів його, відправивши для порятунку свого гінця.

      Його звали Арсен.

      3. Арсен

      Бувають зимними і гарячими,

      крижаними, як сніг,

      пекучими, як дверцята натопленої пічки.

      Бувають дерев’яними і кострубатими,

      що навіть крізь горло не можуть пролізти.

      А бувають стрімкими і несподіваними

      кулями револьверними…

      Cтукотом коліс вагонних,

      слова бувають,

      прірвами

      і Говерлами…

      В їхньому містечку було три школи: дві середніх і восьмирічка. Одна з середніх майже впритул дивилася у вікна дитбудинку, навіть стадіон вони мали спільний. Ось до цієї школи й ходили всі дитбудинківці. Не дивно, що вона вважалася в містечку відстійною, тобто неблагонадійною. Чимало «порядних» громадян, що мешкали поруч, обходили і школу, і сиротинець десятою дорогою, віддаючи своїх чад до інших навчальних закладів, подалі від зони стихійного лиха. Хто його зна, як у інших школах, Сергій не відав, але у їхній не дуже вчили вчитися. Домашні

Скачать книгу