LITMIR.BIZ

      Наступного ранку дівчина вийшла, повністю приготувавшись до іще однієї поїздки. Рендел здивовано дивився на Джеффрі в розкішній сукні ніжно рожевого кольору з відкритими плечима.

      – Так от що ви везли в тих пакунках? Я гадав, там зброя.

      – Потрібно бути готовим до всього. – усміхнено відповіла дівчина. – Я схожа на леді?

      – Виглядаєте неймовірно. – трішки ніяково відповів чоловік. – Вам личить. Правда зачіска трішки… трішки не підходить для…

      Дівчинка дістала з білої сумочки, яка висіла через плече, флакон з якоюсь рідиною і вилила на волосся. В туж мить зачіска стало більш охайнішою і з букетом троянд у пасмах, а волосся набуло рожевого кольору блискуче пасуючи до сукні.

      – І як тільки вони в ньому ходять? – дівчина незграбно сіла у карету, пропустивши повз себе спробу допомоги Рендела. – Ви зробили все як я просила?

      – Так. У карети подвійно дно. Ми сховали там все що ви просили.

      Серед складок пишної сукні раптово з’явився тхір, оббігши все довкола, він влігся на коліна господарки, розглядаючи крізь вікно поодинокі хмари на блакитному небі.

      Карета, в супроводі чотирьох вершників і трьох возів завантажених провіантом, виїхала з табору. Минувши сотні солдат, процесія нарешті в’їхала у територію блокади шахтарського поселення. Дорога вела прямісінько до гірського масиву під яким уже виднілось місто.

      Дівчина трішки виглянула із вікна, роздивляючись під’їзд до поселення: високі кам’яні мури, хоча і були не в кращому стані, але могли ще вистояти, а також масивні ворота і дві вежі. Виглядало це більше як нашвидкуруч відбудовані руїни старого замку. При проїзді крізь браму, в очі кидалась одинока катапульта біля якої метушились діти, граючись у лицарів.

      Рендел ступив на землю одночасно з повною зупинкою карети, подавши руку Джеффрі яка на цей раз скористалась пропозицією чоловіка. Їх зустрів чоловік років за тридцять зі скуйовдженим темним волоссям і запущеною бородою. Суровий погляд і рука на зброї не обіцяли нічого доброго.

      – Рендел, я думав, ми уже все обговорили. Це більше не твій дім. – грубий похмурий голос прогримів на усе місто.

      – У Лорда Джона Мортона є іще одна пропозиція, в надії все залагодити мирно. – спокійно відповів Рендел. – Стівене, вислухай нас.

      – А це ще хто? – недовірливо поглянув на незнайомку лідер повстанців. – Плата за здачу міста? Гарна, але нічого особливого.

      Джеффрі ледь стрималась, щоб не випалити в люті все, що вона думає про нього. Чоловік, на думку дівчини, теж не справляв враження красеня.

      – Дозвольте представити, Леді Мері Мортон, племінниця лорда Джона Мортона, прибула для гарантій добрих намірів лорда.

      Стівен Пейн ще раз оглянув дівчину, на цей раз більш прискіпливіше.

      – Ну що ж, пройдемо до будинку.