Нові пригоди славетної п’ятірки - Энид Блайтон Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

гарна місцина. Веди нас, Джорджо.

      – Рушаймо! – сказала Джорджа. Вона свиснула Тімоті, і той підстрибом підбіг до неї. Уп’ятьох вони вийшли з дому і пішли алеєю, а потім – через пастівник нерівною дорогою, яка вела до ферми на далекому пагорбі.

      Було дуже приємно йти під променями грудневого сонця. Кроки на замерзлій стежині дзвінко відлунювали, а притуплені пазурі Тіма голосно шкрябали по мерзлій землі, коли пес метлявся туди й сюди, радіючи, що він знову разом зі своїми чотирма друзями.

      Після довгого переходу через громадський пастівник діти підійшли до фермерського будиночка, міцного і гарного, змурованого з білого каменю на схилі пагорба. Джорджа відкрила браму й увійшла до двору. Вона тримала Тіма за нашийник, бо поблизу були дві вівчарки.

      Незабаром з-за сарая почулося човгання. З-за рогу вийшов дід, якого Джорджа голосно привітала:

      – Добридень, пане Сандерс! Як ся маєте?

      – О! Та це панночка Джорджа! – усміхнувся дід. Джорджа всміхнулася у відповідь. Їй подобалося, коли її називали панночкою.

      – Це мої кузени! – вигукнула Джорджа. Повернувшись до своїх супутників, вона пояснила:

      – Він глухенький, і доводиться кричати, щоб він почув.

      – Мене звуть Джуліан, – гучно сказав Джуліан. Інші також назвали свої імена. Фермер розпромінився у відповідь.

      – Ходімо, познайомитеся з господинею, – сказав він. – Вона шалено зрадіє усім вам! Ми знаємо панночку Джорджу змалку, і маму її знали, коли та була малятком, знали і її бабусю.

      – Отже, ви дуже, дуже старі, – зауважила Енн.

      Фермер усміхнувся до неї.

      – Мої роки – мій скарб, – захихотів він. – То вже заходьте!

      Вони увійшли до великої теплої кухні, де маленька бабуся, непосидюча, як бентамка, поралася по господарству. Вона так само зраділа дітям, як і її чоловік.

      – Отакої! – вигукнула вона. – Я вже багато місяців вас не бачила, панночко Джорджо. Я чула, що ви поїхали до школи.

      – Так, це правда, – сказала Джорджа. – А зараз приїхала додому на канікули. Пані Сандерс, можна я спущу Тімоті з повідця? Гадаю, він доброзичливо поставиться до ваших собак, якщо й вони не огризатимуться.

      – Ну, звичайно, пусти його, – відгукнулася бабуся. – Він чудово бавитиметься у дворі з Беном і Риккі. А що б ви хотіли випити? Гарячого молока? Какао? Кави? У мене є свіже крихке печиво – учора пекла. Призволяйтеся.

      – У дружини цього тижня клопоту повна голова, увесь час щось куховарить, – сказав старий фермер, коли господиня задріботіла до комори. – У нас на це Різдво гості.

      – Гості? – перепитала Джорджа здивовано, бо знала, що у старого подружжя своїх дітей не було. – А хто ж приїде? Я їх знаю?

      – Двоє художників з Лондона! – відповів фермер. – Вони написали нам листа, в якому запитували, чи можуть вони у нас зупинитись на три тижні на різдвяні свята. До речі, вони запропонували гарну платню, тож дружина працює як бджілка.

      – Вони збираються малювати? – запитав Джуліан, який вважав себе художником. – А можна мені буде якось зазирнути до них і поговорити?

Скачать книгу