Рілла з Інглсайду - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

танцювати ввечері. Уні байдуже, звичайно. Вона ніколи не рвалася до танцю. Хтось сказав Фейт, що на кухні приготують жувальні гумки для тих, хто не танцює. Треба було бачити її обличчя. Вони з Джемом сидітимуть весь вечір, я думаю. А Ви знали, що нам усім треба буде піти до того маленького струмка біля старого Будинку Мрії, а тоді плисти до маяка? Це ж буде просто божественно, правда?

      – Коли мені було п’ятнадцять, я теж усе підкреслювала й перебільшувала, – саркастично зауважила панна Олівер. – Думаю, вечірка для молоді має бути приємною. А мені стане нудно. Ніхто з тих хлопців не стане танцювати з такою старою дівою, як я. А Джем і Волтер запросять мене раз із ввічливості. Тож не очікуй від мене такого ж юного захоплення.

      – А Вам було весело на своїй першій вечірці, так, панно Олівер?

      – Ні. Просто жахливо. Я була бідна, скромна, ніхто не запрошував мене до танцю, окрім хлопчика, ще більш скромного й бідного, аніж я. Він був таким незграбним, я просто його зненавиділа. І він навіть не запросив мене вдруге. У мене не було справжнього дівоцтва, Рілло. Сумна втрата. Ось чому я так хочу, аби твоє дівування було чудовим і щасливим. І сподіваюся, свою першу вечірку ти все життя згадуватимеш із задоволенням.

      – Мені минулої ночі наснилося, що я танцювала просто посеред якихось речей в кімоно й тапках, – зітхнула Рілла. – Я прокинулася, скрикнувши від жаху.

      – До речі, про сни… мені наснився один дивний сон, – мимоволі пригадала панна Олівер. – То один із тих чітких снів, які мені іноді сняться, не такі розмиті, як звичайні сни… Вони чіткі й справжні, наче то реальність.

      – Про що був той сон?

      – Я стояла на сходах веранди, тут, в Інглсайді, дивилася вниз на поля Глена. Раптом десь здалека я побачила могутню, сріблясту й блискучу хвилю, яка накривала їх. Вона наближалася…. Маленькі білі хвилі котилися одна за одною, наче ті, що накривають піщані береги. Глен накрило. Я подумала: «Звичайно, хвилі не підійдуть впритул до Інглсайду» – але вони приступали все ближче й ближче… так стрімко… перш ніж я змогла ворухнутися чи скрикнути, вони вже торкалися моїх ніг… і все зникло… залишилася тільки бурхлива вода, у якій потонув Глен. Я намагалася піти назад… побачила кров на краю мокрого плаття… і я прокинулася… здригаючись. Не сподобався мені той сон. Якась зловісна значущість того сну. Такі чіткі сни завжди «збуваються».

      – Сподіваюся, то не про шторм, який наближається зі сходу, щоб зіпсувати вечірку, – промимрила Рілла.

      – Безнадійні п’ятнадцять! – сухо зауважила панна Олівер. – Ні, Рілло-ма-Рілло, не думаю, що наближається щось настільки жахливе.

      Кілька днів над Інглсайдом витала напруга. Тільки Рілла, поглинута власним життям, про це не здогадувалася. Лікар Блайт був похмурим, майже нічого не говорив, працюючи над газетою. Джем і Волтер з цікавістю чекали на всі новини, які він приносив. Того вечора схвильований Джем розшукував Волтера.

      – Ох, хлопче, Німеччина оголосила війну Франції. А це означає, що й Англія воюватиме,

Скачать книгу