Веселкова Долина - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

та Нан мені зовсім не до душі. Вона така пихата!

      – О, ні, Мері, вона зовсім не пихата, – завзято заперечила Уна. – Аніскілечки!

      – Ні, я не вірю. Кожен, хто так задирає голову, як вона, – пихатий! Вона мені не подобається.

      – А МИ всі її дуже любимо!

      – О, гадаю, її ви любите більше, ніж мене? – із заздрістю мовила Мері. – Правда?

      – Мері, та ж… її ми знаємо вже багато тижнів, а тебе лише кілька годин, – затинаючись, відказала Уна.

      – То ви таки любите її більше, ніж мене? – розлютилася Мері. – Все ясно! То й любіть собі її на здоров’я! Та МЕНІ байдуже, Я можу обійтися й без вас.

      З цими словами вона рвучко обернулася до стіни.

      – Ох, Мері, – мовила Уна, ніжно обіймаючи ображену Мері за плечі, – не кажи такого. Ти мені дуже подобаєшся! А тепер мені так гірко від твоїх слів.

      Мері нічого не відповіла. Уна схлипнула. Тієї ж миті Мері розвернулась і вхопила Уну у ведмежі обійми.

      – Тихо, – закомандувала вона. – Не плач через те, що я сказала. Я була гірша від диявола, коли сказала це. Та з мене треба шкуру живцем зняти – ви ж-бо всі були такі добрі до мене! Мені слід було подумати, що вам всі мали б подобатися більше, ніж я. Я ж заслуговую всіх тих побоїв, які одержувала. А тепер заспокойся. Якщо ти далі плакатимеш, я піду прямо до гавані в цій нічній сорочці й утоплюся там!

      Ця жахлива погроза змусила Уну стримати свій плач. Мері витерла їй сльози мереживною оборкою з подушки, а тоді, помирившись, вони пригорнулись одна до одної й дивилися, як танцюють тіні виноградних лоз на залитій місячним сяйвом стіні, аж поки не поснули.

      А тим часом унизу преподобний Джон Мередіт ходив туди-сюди своєю бібліотекою з натхненним обличчям й очима, що світилися від захвату, обмірковуючи завтрашню проповідь, і не здогадувався, що під його дахом зараз перебуває маленька самотня душа, що заблукала серед темряви й невігластва, нажахана й оточена зусібіч труднощами, надто складними, щоб подолати їх у нерівній боротьбі з великим байдужим світом.

      VI. Мері залишається в пасторському домі

      Наступного дня пасторські діти узяли Мері Венс зі собою до церкви. Спочатку вона була проти.

      – Хіба ж ти не ходила до церкви по той бік затоки? – запитала Уна.

      – Та звісно. Пані Вайлі не часто переймалася тим, щоб ходити до церкви, але я ходила щоразу, як тільки вдавалося вирватися. Я була така рада, коли можна було піти кудись і посидіти там спокійно хоч трохи. Але я не можу сьогодні піти до церкви в цій старій подертій сукенці.

      Цю проблему вирішила Фейт, запропонувавши позичити Мері одну зі своїх найкращих суконь.

      – Вона трохи полиняла, і двох ґудзиків бракує, але, гадаю, підійде.

      – Ґудзики я можу швиденько пришити, – сказала Мері.

      – Тільки не в неділю! – шоковано вигукнула Уна.

      – А чому ж ні? Що кращий день, то краще воно й вийде. Просто дайте мені голку з ниткою й відверніться, якщо так боїтеся.

      Вбрання Мері доповнили шкільні черевики Фейт і чорна оксамитова шапка, що колись

Скачать книгу