LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– Ти мала чути про нього, бо ж згадувала його.

      – О, так, але я не знала, що він живе в якомусь місці. Думала, він просто блукає собі довкола. Пан Вайлі іноді згадував про пекло, коли ще був живий. Він завжди когось туди посилав. Я собі думала, що то якась місцина в Нью-Брансвіку, звідки він родом.

      – Пекло – жахливе місце, – сказала Фейт так драматично-вдоволено, як тільки можна розповідати про всілякі страхіття. – Лихі люди потрапляють туди після смерті й довіку горять у вогні.

      – Хто тобі таке сказав? – недовірливо запитала Мері.

      – Так написано в Біблії. І пан Ісаак Крозерс із Мейвотера говорив нам те саме в недільній школі. Він був старостою в церкві й усе про це знає. Але тобі нічого хвилюватися. Якщо будеш поводитися чемно, то підеш до раю, а як будеш погана, то, певно, таки до пекла.

      – Нє, в пекло я не піду, – рішуче відказала Мері – Хай яка вже я погана, горіти у вогні я не хочу. Я ж знаю, як воно, – колись випадково взяла в руки розпечену кочергу. А що треба робити, щоб бути хорошою?

      – Треба ходити до церкви та в недільну школу, читати Біблію й молитися щовечора, а ще робити пожертви на місіонерську діяльність, – пояснила Уна.

      – Стільки всього! – вигукнула Мері. – Може, щось іще?

      – Ще треба просити в Бога, щоб пробачив тобі гріхи.

      – Але я н-ніколи їх не вчиняла, – сказала Мері. – Що взагалі таке той гріх?

      – О, Мері, та ж їх усі чинять, тож і ти точно грішила. Чи ж ти ніколи не казала неправди?

      – Купу разів, – відповіла Мері.

      – А це страшний гріх, – урочисто мовила Уна.

      – То ти хочеш сказати мені, – домагалася пояснень Мері, – що мене відправлять до пекла за те, що я час від часу брехала? Але ж я була ЗМУШЕНА. Пан Вайлі одного разу всі кістки б мені переламав, якби я йому не збрехала. Мене ці брехні знаєте, скільки разів рятували!

      Уна зітхнула. Непросто було розібратися з такою кількістю складних питань. Вона здригнулася на думку про те, як воно – коли тебе жорстоко б’ють. Скоріш за все, вона б тоді теж збрехала. Вона стиснула маленьку мозолисту долоньку Мері.

      – А це єдина сукня, яку ти маєш? – запитала Фейт, чия весела натура не бажала надовго зупинятися на неприємних темах.

      – Та я просто надягнула її, бо вона вже зовсім ні до чого не годиться, – вигукнула Мері, зашарівшись. – Одяг мені купувала пані Вайлі, а я не хотіла бути їй щось винна. Я ж-бо чесна! Якщо я собі зібралася тікати, то не хотіла брати з собою нічогісінько з того, що належить ЇЙ і хоча б чогось вартує. Коли я виросту, то сама куплю собі блакитну атласну сукенку. Та й ваш одяг не такий уже й чудовий. Я думала, пасторські діти завжди гарно вбрані.

      Очевидним було те, що Мері була дівчиною з характером і мала вразливі місця. Та був у ній якийсь дивний, дикий шарм, яким вона всіх полонила. Того дня її привели у Веселкову Долину й відрекомендували Блайтам як «подругу, що живе по той бік затоки й приїхала в гості». Блайти прийняли її без жодних запитань, може, тому, що вона на той момент мала цілком поважний вигляд. Після обіду, під час якого тітка Марта знай щось бурмотіла собі під ніс,

Скачать книгу