Енн із Ейвонлі - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

телиці.

      – Хай йому грець! – нервово вигукнув пан Гаррісон. – Вона знову втекла й полізла до мого вівса? Ну, та неважливо… справді, я… я вчора погарячкував, це факт. Нічого, якщо вона й полізла туди.

      – Ох, якби ж то справа була в цьому, – зітхнула Енн, – та те, що сталося, в десять разів гірше. Я не…

      – Хай йому грець! Ти хочеш сказати, що тепер вона полізла до пшениці?

      – Ні… ні… не до пшениці. Але…

      – Тоді до капусти! Вона була в капусті, яку я вирощував для виставки?

      – Вона НЕ була в капусті, пане Гаррісон. Я вам зараз усе розповім… тому я й прийшла до вас, але, будь ласка, не перебивайте. Від цього я так хвилююся! Просто дайте мені розповісти всю історію і не кажіть нічого, аж доки я не закінчу – а тоді, я певна, вам захочеться багато чого сказати, – подумки підсумувала Енн.

      – Гаразд, більше ні слова не казатиму, – погодився пан Гаррісон і дотримав обіцянку. Та от Джинджер не був зв’язаний жодними домовленостями, тож продовжував періодично вигукувати «Руда вітрогонка!», аж доки Енн не на жарт розізлилася.

      – Вчора я закрила свою джерсійську корівку в загоні. Вранці я поїхала до Кармоді, а коли повернулася, то побачила, що вона на вашому вівсяному полі. Ми з Діаною намагались її наздогнати, і ви собі й уявити не можете, як нам було складно. Я була страшенно мокра, втомлена й роздратована, і саме в ту мить повз проїжджав пан Ширер, який запропонував купити в мене корову. Я так одразу й продала йому її за двадцять доларів. Я вчинила неправильно. Мені, звичайно, слід було дочекатися Маріллу й порадитись із нею. Але я страшенно схильна робити все, не подумавши, – усі, хто мене знає, можуть це підтвердити. Пан Ширер одразу ж і забрав корову, щоб доправити її на вечірній поїзд.

      – Руда вітрогонка, – із глибокою зневагою виголосив Джинджер.

      На цих словах пан Гаррісон встав і, з виразом, який би нагнав жаху на будь-яку пташку, та тільки не папугу, відніс клітку Джинджера в сусідню кімнату й зачинив двері. Джинджер кричав, лаявся й усякими способами підтверджував свою погану репутацію, але, опинившись на самоті, ображено замовк.

      – Пробач мені й продовжуй, – сказав пан Гаррісон, сідаючи. – Мій брат-моряк зовсім не вчив цього птаха хорошим манерам.

      – Я пішла в дім, а тоді, випивши чаю, вийшла до загону. Пане Гаррісон… – Енн нахилилась уперед, за своєю дитячою звичкою склавши руки, наче в молитві, і дивлячись благально своїми великими сірими очима на збентеженого пана Гаррісона. – І я виявила, що моя корівка все ще стоїть собі в загоні, а панові Ширеру я продала ВАШУ корову!

      – Хай йому грець! – вигукнув пан Гаррісон, вражений таким несподіваним завершенням історії. – Оце так дивовижа!

      – О ні, це зовсім не дивовижа, що через мене інші люди та і я сама потрапляють у всілякі халепи, – похмуро відповіла Енн. – У мене просто хист до цього. Можна було б подумати, що до цього часу я б уже мала вийти з того віку… цього березня мені виповниться сімнадцять… але, здається, це не так. Пане Гаррісон, чи не буде

Скачать книгу