LITMIR.BIZ

Скачать книгу

здебільшого коливалася в межах 1: 2,5 – 1: 3,5[19]. Верхні вінці («платви», «вінці»), у які врубували крокви, могли лежати в одній площині зі стіною або поза нею, переважно на власну ширину чи й більше (на 0,5 м). Зазвичай усю поверхню даху вкривали сніпками, зв’язаними при колосі «в головку» («головáчки», «кички», «китиці», «снíпки», «боги», «жу^’ пи»). Їх укладали коренем додолу, що надавало усій поверхні даху східчастої фактури. Гребінь даху («гребінь», «верх», «вершок», «вовк», «баран») вивершували валом зволоженої та добре втоптаної м’ятої соломи і закріплювали «кізлами» («кізлинім», «кізлинами»).

      Загалом, бойківське житло відзначалося надзвичайною гармонійністю, довершеною композиційністю як у цілому, так і у співвідношенні окремих елементів. Зокрема, як встановив відомий український мистецтвознавець П. Жолтовський, на причілковому фасаді хати п’ять головних точок (вершина і два окапи даху, краї підвалин) можна було вписати в коло. Водночас основні горизонтальні параметри з боку головного фасаду (довжина гребеня даху, стріхи, зрубу і т. п.) перебували у співвідношенні так званого «золотого перетину» з висотами усієї будівлі, солом’яного покриття, видимої частини стін тощо.

      У ХІХ – на початку ХХ ст. на Лемківщині побутували двори з вільним розташуванням споруд та зімкнуті двори («довга хижа»). Зімкнутий двір був основним типом забудови в південних і південно-східних районах. Водночас такі двори спорадично траплялися в окремих селах на заході галицької Лемківщини (хоча тут вони поступались вільному типу забудови)[20]. Не зважаючи на те, що дослідники відзначають подібність шляхів розвитку лемківських і бойківських зімкнутих дворів, між ними спостерігається й певна відмінність – житлова камера в лемківській «довгій хижі» практично завжди займає крайнє місце у блоці. Щодо планування житлового зв’язку (як у складі зімкнутого двору, так і в окремому житлі), то для лемків були характерні споруди як однорядові («хата» + «сіни», «хата» + «сіни» + «комора»; «хата» + «сіни» + «хата» + «комора» тощо), так і дворядкові, у яких по ширині житлового приміщення виділяли «ванькир» чи «комору» («хата» + «сіни» + «хата» / «комора»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата» / «комора» та ін.).

      Для будівництва хати використовували смереку, ялицю, рідше бук. Стіни складали у зрубній техніці («сруб», «струб»). Вінці в’язали з колод («кругляків»), брусів, півколод («протіс», «плениць») і дошкоподібних пластин («швелів», «швалів»). Як і скрізь у Карпатському краї, колоди і бруси по кутах з’єднували простими замками («старовіцькі вугла», «на облап»), при використанні пластин і півколод застосовували замки з прихованим зубом («на канюх», «на ліптак»). Зовнішні стіни хат на галицькій Лемківщині найчастіше фарбували на червоно або чорно і лише щілини між вінцями забілювали білою глиною (білою глиною декорували одвірки і навколо вікон).

      Стелю («полаву», «повл») виготовляли з півколод, рідше з дощок (які зверху промащували глиною).

Скачать книгу